Розділ «27. ВЕЛЕТЕНЬ ЗНОВУ»

Дівчина намагалася зібратися з думками.

Що вона знала про дивну істоту, яка сиділа поруч?

Що він сам про себе знав? Хто він? Хто його батьки?

Саме ім’я його було відлунням таємничого походження та дикого життя.

Він не мав імені. Чи буде вона щаслива зі знайдою джунглів? Чи матиме щось спільне з чоловіком, який прожив усе життя у верховіттях африканських лісів, який бавився й бився з лютими антропоїдами, який рвав сире м’ясо з туші щойно вбитої дичини, який втоплював міцні зуби у нього і шматував свою частку годі, як його одноплемінники гарчали й билися довкола, намагаючись вихопити кусень?

Чи вдасться їй увести його до свого суспільного кола? Чи може вона спуститися до його рівня? Чи буде хоч одне з них щасливе у такому жахливому шлюбі?

— Ви не відповідаєте. — сказав він. — Ви боїтеся образити мене?

— Я не знаю, що відповісти. — сумно заперечила Джейн. — Я не можу пояснити собі свої думки.

— Ви не любите мене? — спитав він рівним голосом.

— Не питайте! Ви будете щасливішим без мене! Ви не створені для обмежень та умовностей суспільства; цивілізація невдовзі почне гнітити вас, і через деякий час ви почнете сумувати за своїм попереднім життям, до якого я так само непридатна, як і ви до мого!

— Розумію, — спокійно відказав він. — Я не буду наполягати, бо волів би бачити вас щасливою, аніж піклуватися про власне життя. Тепер я розумію, що ви не змогли б бути щасливою… з мавпою!

У його голосі забриніла ледь чутна нотка гіркоти.

— Не треба! — запротестувала вона. — Не кажіть так. Ви не зрозуміли!

Але перш ніж вона встигла закінчити, несподіваний поворот дороги привів їх на середину маленького селища.

Перед ними стояв автомобіль Клейтона. а довкола врятовані мешканці будинку.