Розділ «26. НА ВИСОТІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ»

— Так, — сухо відказав Тарзан. — У мене достатньо досвіду, щоб вважати, що кожен з нас має рацію щодо тих левів, котрі вам траплялися! Але з однаковим успіхом можна складати думку про негрів з одного того чорношкірого, котрий сказився минулого тижня, або вважати, що всі білі — боягузи, якщо зустрінеш одного полохливого білого! Серед нижчих порід, панове, така сама кількість окремих особистостей, скільки й серед нас! Сьогодні ви можете наштовхнутися на надмір полохливого лева, який чкурне від вас. Завтра ви зустрінетесь з його дядечком або кузеном, і ваші друзі губитимуться в здогадках, чому ви не повертаєтеся з джунглів! Щодо мене, то я завжди вважав, що леви хижі, і тому, зустрічаючись із ними, завжди тримаюся насторожі.

— Полювання не дає жодного задоволення, — наполягав перший промовець, — якщо мисливець боїться своєї здобичі! Якщо мисливець відчуває страх!

Д’Арно усміхнувся. Щоб Тарзан та боявся!

— Я не зовсім розумію, що ви називаєте страхом, — сказав Тарзан. — Як і в левів, страх різний у різних людей, але для мене радість полювання полягає в усвідомленні того, що моя дичина так само небезпечна для мене, як і я для неї! Якби я вирушив полювати на лева з двома скорострільними гвинтівками, носієм поклажі та двома чи трьома десятками облавників, я би відчув, що лев напевне загине, і моя насолода від полювання зменшилася б пропорційно зростанню моєї безпеки!

— Далебі, мені доводиться думати, що мосьє Тарзан воліє вирушати в джунглі на лови царя звірів голяка, озброєний лише складаним ножем? — співрозмовник доброзичливо засміявся, однак з легким відтінком сарказму.

— І шматком мотузка! — додав Тарзан.

Саме в цей час з віддалених джунглів долинуло глухе рикання лева, який немовби викликав на бій сміливця.

— Ось вам зручний випадок, мосьє Тарзан! — піддражнив француз.

— Я не голодний! — просто відповів Тарзан.

Всі, за винятком д’Арно, розреготались. Лише він знав, що це дикий звір висловив просте пояснення вустами людини.

— Але ви боїтеся так само, як боявся б кожен інший, піти в джунглі голяка, озброєний лише ножем та мотузком, — далі під’юджував француз. — Чи не правда?

— Ні, - відповів Тарзан. — Лише дурень робить щось, аби зробити!

— П’ять тисяч франків додадуть цьому сенсу, — зауважив інший. — Я закладаюся на цю суму, що ви не зможете принести з джунглів лева на вищезгаданих умовах: голим і без жодної зброї, окрім мотузка та ножа!

Тарзан поглянув на д’Арно і ствердно хитнув головою.

— Поставте десять тисяч, — сказав д’Арно.

— Добре! — відповів той. Тарзан підвівся.

— Я залишу свій одяг на краю за селищем, щоб мені не довелося йти вулицями голим, якщо я не повернуся вдосвіта.

— Невже ви підете зараз? — вигукнув той, що бився об заклад. — Вночі?

— А чом ні? — спитав Тарзан. — Нума бродить уночі — легше буде знайти його!

— Ні, - сказав інший. — Я не хочу мати на руках вашу кров! Досить і того, що ви підете вдень!