Розділ «19. КЛИЧ ПЕРВІСНОГО СВІТУ»

Він знову наблизився до неї і взяв її за плече. Дівчина накинулась на нього, немов тигриця, лупцюючи крихітними кулачками його могутні груди.

Тарзан нічого не розумів!

Мить тому він збирався повернути Джейн Портер її співвітчизникам якомога швидше, але ця мить уже загубилася в туманному й далекому минулому разом з усім тим, що вже ніколи не повертається, і його добрі наміри випарувалися разом з цією миттю.

Щойно Тарзан відчував гнучке тепле тіло, яке притискалося до нього. Гаряче дихання обвіяло йому щоки й губи і запалило полум’я нового життя в його грудях, а чудові уста, злившись із його губами в палких поцілунках, наклали глибоке тавро на його душу — тавро нового Тарзана.

Він знов торкнувся її плеча. Знову вона відштовхнула його. І тоді Тарзан зробив те, що зробив би його далекий пращур. Він підхопив жінку на руки й помчав її в джунглі.

Рано-вранці наступного дня четверо людей, що залишились у маленькій хатині поблизу моря, були розбуджені гарматним пострілом. Клейтон вибіг перший і побачив, що біля входу у бухту стоять на якорі два кораблі.

Один був “Стріла”, а другий — невеликий французький крейсер. На його борту юрмились люди, що дивилися на берег, і Клейтон, як і його супутники, здогадався: почутий ними постріл мав на меті привернути їхню увагу, коли б вони ще залишалися в хатині.

Обидва кораблі стояли на чималій відстані від берега, і навряд чи навіть у біноклі звідти можна було роздивитись людей на далекому березі, які вимахували капелюхами.

Есмеральда зняла свого червоного фартуха і відчайдушно метляла ним над головою; проте Клейтон, побоюючись, що й це може зостатись непоміченим, побіг до північного кінця бухти, де було приготоване сигнальне вогнище.

І йому, і тим, хто чекав, затамувавши подих, здалося, що минула ціла вічність, перш ніж він добіг до величезного оберемка сухих гілок і листя.

Коли Клейтон вибіг з густого лісу на відкрите місце, звідки йому знову стало видно кораблі, то був вражений відчаєм, побачивши, як на “Стрілі” знов підіймають вітрила, а крейсер уже рушає.

Він поквапливо запалив вогнище в кількох місцях і побіг на самий краєчок коси, там скинув із себе сорочку, прив’язав її до гілки, яку підібрав тут-таки, і почав вимахувати цим імпровізованим прапором.

Але кораблі продовжували віддалятись, і англієць був уже втратив усяку надію, коли величезні хмари диму, що густим прямим стовпом здійнялися над джунглями, привернули увагу дозорця на крейсері, і враз кільканадцять біноклів були наведені на берег.

Нарешті Клейтон побачив, що обидва кораблі повертають назад: ось “Стріла” спокійно загойдалася на хвилях, а крейсер поволі рушив до берега.

На деякій віддалі корабель зупинився, з нього спустили й погнали до берега шлюпку.

Коли човен підійшов до коси, з нього вистрибнув молодий офіцер.

— Мосьє Клейтон, чи не так?

— Слава Богові, що ви прибули! — відповів Клейтон. — Може, ви ще не спізнились!

— Що ви хочете цим сказати, мосьє? — спитав офіцер.

Клейтон розповів про викрадення Джейн Портер і про те, що потрібні озброєні люди для пошуку в джунглях.