Розділ «9. ЛЮДИНА І ЛЮДИНА»

Чи можемо ми засудити його? Які мірки застосувати до мавполюдини із серцем, головою та тілом англійського джентльмена і вихованням дикого звіра?

Він у чесному бою вбив ненависного Тублата, який його теж ненавидів, але йому й на думку не спало їсти м’ясо Тублата. Це було для нього не менш бридко, аніж людожерство для людини.

Але хто такий Кулонга, що його не можна їсти однаково спокійно, як вепра Хорту чи оленя Бару? Хіба він не один із численних мешканців джунглів, які поїдають одне одного, щоб утамувати голод?

Однак якесь незбагненне відчуття зупинило раптом його руку. Чи не довідався він із книг, що він — людина? І чи Стрілець — не людина? Чи їдять люди людей? Далебі, він нічого цього не знав. До чого ж тут сумніви? Він спробував відрізати м’ясо Кулонги, але несподівано зазнав нападу нудоти. Він не розумів, що з ним.

Тарзан відчував лише, що не зможе їсти м’ясо чорної людини. Отже, успадкований віковічний інстинкт заступив його недосконалий розум і врятував від порушення всесвітнього закону, про існування якого він навіть не підозрював.

Швидко спустивши тіло Кулонги додолу, він зняв з нього зашморг і знову подався у верховіття.