Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Але в цю мить він глянув на Роберта, на Мері Грант і раптом урвав свою мову; потім відповів:

— Що ви хочете, любий Гленарване, я навіжений, я божевільний, виправляти мене безнадійно, і я так і помру в шкурі славнозвісної роззяви…

— Якщо доти її з вас не здеруть, — докинув майор.

— Здеруть? З мене? — аж скипів географ. — Що це, натяк?

— Який там натяк, Паганелю! — спокійно мовив майор.

Розмова на цьому урвалася. Таємницю появи “Дункана” було з’ясовано. Чудом врятовані мандрівники мріяли лише про те, щоб швидше потрапити в свої затишні каюти та поснідати.

Коли Гелена, Мері Грант, майор, Паганель і Роберт пішли з палуби, Гленарван і Джон Манглс затримали Тома Остіна, бажаючи його розпитати.

— Скажіть, мій старий Томе, — мовив Гленарван, — вас не здивував мій наказ відвести яхту до берегів Нової Зеландії?

— Так, сер, вельми здивував, — відповів Остін. — Але не маючи звички перечити наказам, що їх одержую, я скорився. Хіба ж я міг учинити інакше? Якби я не виконав вашого рознорядження й через це сталося якесь нещастя, то хто ж був би винний, коли не я? Чи зробили б ви інакше, каштане?

— Ні, Томе, я вчинив би так само, — відповів Джон Манглс.

— Але що ви подумали? — спитав Гленарван.

— Я подумав, сер, що розшуки Гаррі Гранта вимагають плисти туди, куди ви мені наказуєте. Я подумав, що ваші наміри змінилися, й ви хочете дістатися до Нової Зеландії якимсь іншим судном, а я повинен вас чекати на східному побережжі цього острова. Проте, відпливаючи з Мельбурна, я нікому не звірив таємниці свого призначення, і команда про нього довідалася тільки, тоді, коли ми вийшли у відкрите море й Австралійський суходіл уже зник з очей. Але тут на борту сталася подія, яка завдала мені великої мороки.

— Що саме, Томе? — спитав Гленарван.

— А те, — вів далі Том Остін, — що коли боцман Айртон довідався на другий день, після відплиття, куди йде “Дункан”…

— Айртон! — вигукнув Гленарван. — Хіба він на судні?

— Так, сер.

— Айртон тут! — повторив Гленарван, дивлячись на Джона Манглса.

— Доля помстилася за нас, — промовив молодий капітан.

За одну мить з швидкістю блискавки в їхній пам’яті промайнули всі злочини Айртона, його заздалегідь задумана зрада, рана, заподіяна Гленарванові, замах на Мюльреді, злигодні експедиції, яку він завів у болото річки Снові, — усе минуле цього негідника. А тепер, через дивовижний збіг обставин, каторжник опинився в їхній владі.

— Де ж він? — квапливо спитав Гленарван. — В каюті бака. Він під вартою.