Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— А! Гаразд! — відгукнувся Паганель. — Я зараз.

Він витяг записника, машинально видер аркушик, узяв олівця й приготувався писати.

Гленарван почав йому диктувати:

“Наказую Томові Остіну негайно вийти в море й відвести “Дункан”…”

Паганель уже написав це останнє слово, коли його погляд ненароком упав на “Австралійську й Новозеландську газету”, яка лежала долі. Зібганий папір дозволяв розгледіти в заголовку лише слово “зеландська”. — Олівець закляк у Паганелевих пальцях, він немов забув і Гленарвана, і лист, і те, що йому проказували.

— Паганелю! — окликнув його Гленарван.

— Га? — голосно вигукнув географ.

— Що вам таке? — спитав його майор.

— Нічого! Нічогісінько! — відповів Паганель. Потім зовсім тихо забелькотав: — Зеланд, ланд, ландія!

Він рвучко підвівся. Схопив газету. Він струшував її, силкуючись утримати слова, що ладні були вихопитися йому з уст. Гелена, Мері, Роберт, Гленарван дивились на нього здивовано, не розуміючи причини цього хвилювання.

Паганель скидався на людину, яка раптом збожеволіла. Але це тривало недовго. Помалу він заспокоївся; радість, котра сяяла в його очах, згасла; він сів на своє місце й мовив лагідно:

— Прошу, сер, я до ваших послуг.

Гленарван знову почав диктувати листа, що прибрав остаточно такого вигляду:

“Наказую Томові Остіну негайно вийти в море й відвести “Дункан”, дотримуючись тридцять сьомої паралелі, на східне узбережжя Австралії”.

— Австралії? — перепитав Паганель. — А, так, так, Австралії!

Він закінчив листа й передав його Гленарванові, аби той підписав. Той так-сяк виконав цю формальність — свіжа рана нагадувала про себе щохвилини. Листа запечатали. Рукою, ще тремтячою з хвилювання, Паганель написав адресу:

“Томові Остіну, помічникові капітана яхти “Дункан”, Мельбурн”.

По тому він вийшов з фургона, розмахуючи руками й повторюючи незрозумілі слова:

— Ландія! Ландія! Зеландія!

Розділ XXI