Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Мій батько! — вигукнув Роберт Грант. Потім, звертаючись до Паганеля, спитав:

— Як сказати по-іспанському: “Це мій батько”?

— Es mio padre.

Тоді Роберт, узявши Талькава за руки, з ніжністю мовив:

— Es mio padre!

— Suo padre! — вигукнув патагонець, і погляд його прояснів.

Він пригорнув до себе хлопчика, зняв його з коня и почав пильно розглядати, здивовано і співчутливо. На розумному обличчі індіанця відбивалося щире зворупіення.

Але Паганель не вгавав і розпитував далі. Де саме був полонений? Що він тут робив? Коли Талькав чув про нього востаннє? Всі ці питання тіснилися одночасно в його мозкові.

Талькав не барився з відповіддю. Вони почули, що європеєць був невільник якогось індіанського племені, котре кочувало поміж річками Колорадо й Ріо-Негро.

— А де він був останнім часом?

— У касика Кальфоукуора, — відповів Талькав.

— Це десь поблизу нашого шляху?

— Так.

— А що він за один, отой касик?

— Він ватажок індіанського племені пойуче, людина з двома язиками, двома серцями!

— Тобто людина двоєдушна, нещира у своїх словах і вчинках, — додав од себе Паганель, переклавши достоту своїм товаришам цей гарний образний вислів. — Чи зможемо ми врятувати нашого друга? — знову звернувся він до Талькава.

— Можливо, якщо він досі в руках індіанців.

— А коли ви чули про нього?

— Вже давно. Відтоді сонце двічі дарувало пампі літо.

Безмежна радість пойняла Гленарвана. Час, вказаний патагонцем, збігався достеменно з датою документа. Та залишалося ще одне нез’ясоване питання.