Розділ «Частина шоста КАПІТАН СІЛВЕР»

— Нема чого базікати, Джоне Сілвере! — сказав він. — Вся команда на сходинах, як велить звичай, ухвалила передати тобі чорний знак. Переверни його, як це годиться, і подивись, що там написано. Тоді собі можеш розводитись.

— Дякую, Джордже, — відказав корабельний кухар. — Ти завше був спритняк у справах і знаєш напам'ять усі наші правила. Я радий пересвідчитись у цьому, Джордже. Ну, то що ж там написано? Ага! „Скинуто“. Ось юно що! Чудово написано — так, наче друковано! Це твоя рука, Джордже? Ти, я бачу, тепер майже за ватажка в цій команді. Я не здивуюсь, коли тебе капітаном оберуть. Але тим часом зроби таку ласку, дай мені головешку. Люлька моя зовсім згасла.

— Чуєш-но, — сказав Джордж, — годі вже дурити команду! Язиком ти на всі боки мастак, але твоє вже скінчилося. Злазь із барила й не заважай нашим виборам.

— Щось мені здавалося, ніби ти казав, що знаєш усі наші звичаї, — зневажливо відповів Сілвер. — А як ти їх не знаєш, то я знаю. Я ще тут трохи посиджу, бо я поки що ваш капітан, майте на увазі. І зостануся ним, поки ви висловите свої закиди, а я відповім на них. Доти ж ваш чорний знак і сухаря не варт. А от опісля буде видно.

— О, — сказав Джордж, — ми з тобою ніякого звичаю не порушуєм, ми по-чесному, атож. Ось тобі наші закиди. По-перше, ти завалив цей рейс — у тебе не вистачить зухвальства заперечити це. По-друге, ти за спасибі випустив ворога з цієї пастки. Чого їм хотілося забратись відціля? Я не знаю. Але ж цілком ясно, що їм цього хотілося. По-третє, ти заборонив нам напасти на них у болоті. О, ми бачимо тебе наскрізь, Джоне Сілвере! Ти ведеш подвійну гру, оце ж і клопіт з тобою. І, по-четверте, ти заступився за цього хлопчиська.

— І це все? — спокійно перепитав Сілвер.

— Цього доста, — відказав Джордж. — Через твою нездарність ми зависнемо в зашморгу!

— Гаразд. Тепер слухайте мене. Я відповідатиму по черзі на всі ваші чотири пункти. То я завалив цей рейс? Добре, але ви всі знаєте, чого я хотів. І знаєте, що коли б слухали мене, то ми були б зараз на „Еспаньйолі“, усі живі й здорові, наївшись уволю пудингу, а скарби лежали б у нас у трюмі, хай вам чорт! А хто завадив мені? Хто підганяв мене, вашого капітана? Хто підсунув мені чорний знак, ледве ми висадилися на острів, хто закрутив весь цей чортів танок? Такий чудовий танок, і я витанцьовував разом з вами, а всі ми ну чисто як ті танцюри, що на лондонській шибениці вихляються. Хто це все накоїв? Ендерсон, Гендс і ти, Джордже Меррі! Ти єдиний лишився живий із цих баламутів. І ще маєш нахабство виставляти себе в капітани, ти, котрий занапастив нас усіх! А побий мене грім! Та це ж скільки світ світом, такого нахабства не бачено!

Сілвер замовк. З обличчя Джорджа та його спільників знати було, що слова кухареві не пропали марно.

— Це вам пункт перший! — скрикнув обвинувачений, витираючи піт з чола: говорив він так запально, що аж стіни двигтіли. — Але ж і гидко балакати з вами, присяйбі! Нема у вас ні тями, ні пам'яті, і я дивуюся, як це ваші матірки відпустили вас на море. На море! То це ви джентльмени фортуни? Штани вам латати, а не морем ходити!

— Облиш це, Джоне, — сказав Моргай. — Відповідай радше на інші пункти.

— Буде вам і на інші! — огризнувся Джон. — Вони так само нічого не варті. Ви кажете, що справа наша кепська. Та хай вам чорт — ви навіть збагнути цього не годні, наскільки вона кепська! Ми тепер так близько від шибениці, що в мене шия аж клякне, як подумаю. Я так і бачу, як вони висять у кайданах, а над ними птахи кружляють, і матроси тицяють на них пальцями. „Хто це такий?“ — запитує один. „Це? Та це ж Джон Сілвер, я добре знав його“, — відповідає другий. І чути, як побрязкують кайдани, коли вітер гойдає повішених. Ось що загрожує нам усім, кожному з нас через нього, та Гендса, та Ендерсона, та інших йолопів. А коли хочете знати за четвертий пункт, про оцього хлопця, то побий його грім, хіба ж він у нас не заручник? І невже ми повинні отак задурно збутися заручника? Та нізащо в світі: адже ж він, може, — і я цьому не здивуюся, — наша остання надія! Вбити цього хлопця? Ні, я на це не пристану, браття. Ага, ще пункт третій. Е, тут багато чого можна сказати! Може, вам це пусте, коли до вас щодня приходить лікар, який скінчив коледж? Тобі, Джоне, з твоїм пробитим черепом, лікар уже не потрібен? Чи тобі, Джордже Меррі, якого ще кілька годин тому тіпала пропасниця, в якого очі ще й зараз жовтаві, мов цитрини? Чи, може, ви не знаєте, що сюди має невдовзі прийти другий корабель на підмогу? Але він прийде, вже недовго чекати. І тоді побачимо, хто зрадіє, маючи заручника. Потім ще пункт другий: ви закидаєте мені, що я пішов на мирову. Та хіба ж ви самі не повзали отут навколішках, благаючи мене замиритися? Ви повзали навколішках, страхополохи, боялися, що подохнете з голоду, як не буде замирення! А втім, це все дурниці. Не заради цього пішов я на угоду. А ось заради чого!

І він кинув на підлогу шмат паперу, який я відразу пізнав. Це була та сама карта на жовтому папері, з трьома червоними хрестиками, що її я знайшов, загорнутою в церату, на дні скрині Біллі Бонса. Чому лікар віддав її Сілверові, — цього я ніяк не міг збагнути.

Натомість бунтівники, побачивши карту, зраділи до нестями. Вони накинулись на неї, мов коти на мишу. Карта переходила з рук у руки, один виривав її в іншого. Пірати лаялися, кричали, заливалися дитячим сміхом — хтось би подумав, що вони не тільки вже мацають золото руками, а навіть пливуть собі з ним безпечно додому.

— Так, — сказав один, — це Флінтова карта, нема сумніву. Отут написано, „Дж. Ф“, ще й кривулька внизу, він завше так розписувався.

— Все це добре, — сказав Джордж, — але як же ми заберемо з собою скарби, коли не маємо корабля?

Сілвер нараз підхопився з барильця і, спираючись рукою на стіну, закричав:

— Стережися Джордже! Ще одне таке слівце, і я викличу тебе на герць. Як? А звідки я знаю? Це ти мав би мені сказати. Ти й усі інші, що через них я позбувся шхуни, бодай би ви згоріли! Та куди тобі з твоїм тарганячим мозком придумати щось путнє! Але бодай чемно розмовляти ти можеш і мусиш, Джордже Меррі, затям це!

— Таки й правда, — сказав старий Морган.

— Правда? Ще б пак! — підхопив корабельний кухар. — Ви згубили судно, а я знайшов скарб. То хто ж із нас вартніший? Але я складаю з себе свої звання, хай йому чорт! Обирайте собі, кого хочте за капітана. З мене годі!