Розділ «Частина четверта ЧАСТОКІЛ»

Аж це з глибини острова пролунав голос.

— Хтось гукає до нас, — мовив Гантер, що стояв на варті.

— Докторе! Капітане! Сквайре! Агов, Гантере, це ви? — почули ми чийсь голос.

Я підбіг до дверей і побачив Джіма Гокінса: живий і здоровий, він перелазив через частокіл.

Розділ XIX

ЗНОВУ РОЗПОВІДАЄ ДЖІМ ГОКІНС: ЗАЛОГА В БЛОКГАУЗІ

Тільки-но побачивши британський прапор, Бен Ган зупинився, схопив мене за руку й присів.

— Ну, — сказав він, — там твої друзі. Це річ певна.

— Але куди ймовірніше, що те заколотники, — відповів я.

— Нізащо в світі! — вигукнув він. — На цьому безлюдному острові, де не бува нікого, крім джентльменів фортуни, Сілвер підняв би піратського прапора, — будь певний. Ні, це твої друзі. Тут була сутичка, і твої друзі, мабуть, перемогли. Вони засіли в старому зрубі, що колись дуже давно спорудив Флінт. О, що за головань був цей Флінт! Крім рому, ніщо не могло збити його з ніг. І нікого він не боявся, тільки Сілвера. Сілвер — то такий хитрюга!

— Ну, гаразд, — сказав я, — може, й справді там мої друзі. То тим швидше треба прилучитись до них.

— Ні, братику, — почав заперечувати Бен, — стривай. Ти добрий хлопчак, коли я не помиляюсь, але все-таки ти тільки хлопчак, та й годі. А Бен Ган — битий жак. Ніяким ромом не заманиш мене туди, куди ти йдеш… Я мушу перше сам побачити твого родовитого джентльмена, і хай він дасть мені слово честі. А ти не забудь мої слова. Тільки такому можна довіритись — так йому і скажи, — хто й виглядом своїм справляє шляхетне враження, і, кажучи це, вщипни його отак.

І він утретє вщипнув мене все з тим самим хитруватим виглядом.

— А коли матимете потребу в Бен-Гановій допомозі, то ти, Джіме, знаєш, де його знайти. На тому самому місці, де ти знайшов його сьогодні. І той, хто прийде, хай тримає білу хусточку в руці. І хай він прийде сам-один. Ти так і скажи: „Бен Ган, — скажи, — має на це свої причини“.

— Гаразд, — відповів я. — Здається, я зрозумів вас. Ви хочете щось запропонувати, і вам треба побачити сквайра або лікаря. І знайти вас можна там, де я знайшов вас сьогодні. Це все?

— А коли мене можна знайти — тебе не цікавить? — додав він. — Ну, хай буде в проміжок від полудня до шести склянок.

— Добре, — відповів я. — Тепер уже я можу йти?

— Але ти не забудеш? — тривожно перепитав він. — І так і скажеш: „Хто справляє шляхетне враження“ і що є на це „свої причини“, це головне — ми повинні чесно домовитись один з одним. А тепер можеш іти, Джіме, — сказав він, усе ще не відпускаючи моєї руки. — Слухай, Джіме, а коли ти зустрінеш Сілвера, то не викажеш йому Бена Гана? Не викажеш? Навіть коли тебе почнуть випитувати? Кажеш — ні? Ну, а якщо пірати отаборяться на березі, Джіме, то чи не варт зробити так, щоб у декого з них жінки до ранку повдовіли?

Нараз його мову увірвав гуркіт гарматного пострілу. Ядро, з ревом пролетівши між деревами, зарилося в пісок ярдів за сто від нас. Ми обидва чимдуж розбіглися в різні боки.

Гарматний обстріл тривав цілу годину, коли ядра одне за одним пролітали через ліс. Я перебігав від одного захистку до іншого, і все мені здавалося, що ці страшні ядра летять просто на мене. Потім я трохи звик до стрілянини, але все не важився підійти до частоколу, круг якого найчастіше падали ядра. Зробивши великий гак на схід, я вийшов у надбережну смугу лісу.