— РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ — Чорна мітка

— Діґорі! Звинувачуючи мою ельфиню, ви звинувачуєте мене! — вигукнув містер Кравч. — Бо як інакше вона могла навчитися вичаклувати Мітку?

— Вона... вона могла б дізнатися про це деінде...

— Саме так, Амосе, — втрутився містер Візлі. — Вона могла б дізнатися про це деінде... Вінкі? — звернувся він лагідно до ельфині, але вона все одно здригнулася, ніби він на неї крикнув. — Де ти знайшла Гарріну чарівну паличку?

Вінкі так несамовито смикала краєчок кухонного рушничка, що з нього аж нитки торочилися.

— Я... я його знайти... знайти отам, пане... — прошепотіла вона, — там... поміж дерев, пане...

— От бачиш, Амосе? — сказав містер Візлі. — Той, хто вичаклував Мітку, міг одразу після того роз'явитися, викинувши Гарріну чарівну паличку. Розумна думка — не користуватися своєю чарівною паличкою, щоб вона не видала власника. А Вінкі, собі на лихо, за якусь мить після цього натрапила на паличку і взяла її в руки.

— Але тоді вона мусила бути зовсім поруч зі справжнім злочинцем! — нетерпляче озвався містер Діґорі. — Ельфине? Чи ти когось бачила?

Вінкі затрусилася ще дужче. Вона зиркала своїми величезними очима то на містера Діґорі, то на Лудо Беґмена, то на містера Кравча. Потім ковтнула слину й промовила: — Я нікого не бачити, пане... нікого...

— Амосе, — коротко сказав містер Кравч, — я чудово розумію, що за нормальних обставин ти волів би забрати Вінкі у свій відділ для допиту. Але я просив би твого дозволу все з'ясувати мені самому.

Видно було, що містер Діґорі анітрохи не зрадів од цієї пропозиції, та Гаррі розумів, що той не посміє заперечити такому важливому працівникові міністерства, як містер Кравч.

— Можеш не сумніватися, її буде покарано, — холодно додав містер Кравч.

— Г-г-господарю... — затинаючись, глянула на містера Кравча Вінкі, і на віях у неї забриніли сльози. — Г-г-господарю, б-б-будь ласка...

Містер Кравч зиркнув на неї, обличчя в нього загострилося, кожна рисочка стала наче викарбувана. У погляді не було ані крихти жалю.

— Вінкі сьогодні поводилася неприпустимо, — повільно проказав він. — Я їй звелів залишатися в наметі. Залишатися, поки я з'ясую, чому зчинився галас. А вона мені не підкорилася. Це означає одяг.

— Ні! — заверещала Вінкі, припавши до Кравчевих ніг. — Ні, хазяїне! Тільки не одяг, не одяг!

Гаррі знав: щоб ельф-домовик міг стати вільним, йому треба подарувати відповідну одежину. На Вінкі, що хапалася за свій рушничок і ридала в ногах у містера Кравча, було боляче дивитися.

— Бо вона злякалася! — вибухла Герміона, люто дивлячись на містера Кравча. — Ваша ельфиня боїться висоти, а ті чаклуни в масках піднімали людей угору! Не можна її винуватити за те, що вона від них утекла!

Містер Кравч позадкував, щоб вивільнитися від ельфині, на яку дивився, мов на щось брудне й гниле, що може загидити його лискучі черевики.

— Мені не потрібна ельфиня, яка не підкоряється, — холодно глянув він на Герміону. — Мені не потрібна прислуга, яка забуває про свого хазяїна та про його репутацію.

Вінкіні ридання відлунювали по всій галявині.