— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ — Третє завдання

— Бувай, — кинув Гаррі і повернув ліворуч. Седрик звернув праворуч.

Гаррі почув, як Беґмен засвистів удруге. Отже, до лабіринту увійшов Крум. Гаррі пришвидшив крок. Обрана ним стежка була вільна. Він повернув праворуч і побіг, тримаючи чарівну паличку високо над головою, щоб бачити якнайдалі. Та йому й досі нічого не траплялося на очі.

Здалеку втретє почувся Беґменів свисток. Тепер у лабіринті були вже всі чемпіони.

Гаррі пильно вдивлявся в темряву перед собою. З'явилося відчуття, ніби хтось за ним стежить. Що дужче темніло небо над головою, то чорніше робилося в лабіринті. Гаррі добіг до наступного розгалуження.

— Скеруй мене, — прошепотів він до чарівної палички, поклавши її на долоню.

Паличка крутнулася й показала направо, просто в суцільний живопліт. Отже, там була північ, а центр лабіринту — на північному заході. Найкраще було піти зараз ліворуч і, щойно трапиться розгалуження, повернути праворуч.

Стежка попереду знову була вільною. Невдовзі Гаррі зміг повернути праворуч — але й за цим поворотом не було жодних перепон. Те, що їх не було, чомусь страшенно його непокоїло. Він уже мав би когось зустріти. Здавалося, що оманливою безпекою лабіринт притуплює його пильність. Раптом Гаррі почув за собою якісь звуки. Він підняв паличку, готовий до нападу, але паличка яскраво освітила Седрика, що вибіг з правого коридору. Він тремтів. Рукави його мантії диміли.

— Геґрідові вибухозаді скрути! — прошипів він. — Велетенські! Ледве від них вирвався!

Він потрусив головою й пірнув у наступний коридор. Прагнучи опинитись якнайдалі від скрутів, Гаррі знову заквапився. І тільки-но звернув за ріг, як побачив...

Просто на нього насувався дементор.

Майже чотирьохметровий, зі схованим під каптуром обличчям, він простягав перед собою зотлілі, вкриті струпами руки й наосліп брів уперед. Гаррі чув його хрипке дихання. Його огорнув липкий холод, та він знав, що робити...

Гаррі зосередився на найщасливіших думках і уявив, як вибереться з лабіринту і святкуватиме це з Роном та Герміоною. Тоді підняв чарівну паличку і закричав:

— Експекто патронум!

Сріблястий олень виринув з кінчика чарівної палички й помчав назустріч дементорові. Той позадкував, наступив на власну мантію і ледь не впав... Гаррі ще ніколи не бачив, щоб дементор спотикався.

— Зачекай! — закричав він і побіг за своїм патронусом, — та ти ж ховчик! Рідікулюс!

Почувся голосний тріск, і ховчик вибухнув. Від нього лишилася тільки хмарка диму. Сріблястий олень зник з поля зору. Гаррі волів би, щоб той залишився, адже таке товариство йому б не завадило... Швидко і якомога тихіше він пішов далі вперед, уважно прислухаючись і високо тримаючи чарівну паличку.

Ліворуч... праворуч... знову ліворуч... двічі він заходив у глухі кути. Знову застосувавши закляття чотирьох напрямків, зрозумів, що зайшов занадто далеко на схід. Гаррі розвернувся, повернув направо й побачив попереду дивний золотавий туман.

Він сторожко підійшов і освітив туман чарівною паличкою. Це напевно були якісь чари. Можливо, їх можна буде знешкодити вибухом.

— Редукто! — промовив Гаррі.

Закляття пролетіло крізь туман, не завдавши йому шкоди. Авжеж, вибухове закляття діяло тільки на тверді тіла. Цікаво, що буде, якщо він пройде крізь туман? Варто спробувати чи краще повернути назад?