— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ — Сито спогадів

Гаррі сидів, вражений почутим. Він і не здогадувався... Жодного разу за чотири роки не поцікавився...

— Лонґботоми були дуже відомі, — вів далі Дамблдор. — На них напали після падіння Волдеморта — тоді, коли всі думали, що їм нічого не загрожує. Ці напади викликали хвилю неймовірного обурення. Міністерство зазнавало шаленого тиску, всі вимагали впіймати тих, хто це зробив. На жаль, свідчення Лонґботомів, з огляду на їхній стан, були не дуже вірогідні.

— То Кравчів син і справді міг бути непричетним? — задумливо спитав Гаррі.

Дамблдор похитав головою:

— Я не маю про це ані найменшого уявлення.

Гаррі мовчки дивився на вируючу сріблясту речовину в чаші. Йому нестерпно кортіло поставити ще два запитання... та вони стосувалися живих людей...

— А містер Беґмен... — не стримався він.

— Його більше не звинувачували в темних справах, — спокійно відповів Дамблдор.

— Розумію, — квапливо сказав Гаррі, не відводячи погляду від сита спогадів, яке після того, як професор перестав додавати туди свої думки, вирувало набагато повільніше. — А... е-е-е...

Але сито спогадів запитало замість нього: на його поверхні з'явилося обличчя Снейпа. Дамблдор зиркнув на нього, а тоді перевів погляд на Гаррі.

— Так само, як і професора Снейпа, — мовив він.

Гаррі глянув у ясно-блакитні очі Дамблдора, і те, що він дуже хотів знати, зірвалося з язика раніше, ніж він це усвідомив:

— Професоре, чому ви вважаєте, що він справді перестав підтримувати Волдеморта?

Кілька секунд Дамблдор дивився на Гаррі, а тоді сказав:

— Гаррі, це стосується тільки професора Снейпа й мене.

Гаррі зрозумів, що розпитування закінчено, Дамблдор не сердився, але якась нотка в його голосі сповістила Гаррі, що йому час іти. Він підвівся, Дамблдор теж.

— Гаррі, — сказав професор, коли Гаррі підійшов до дверей. — Будь ласка, нікому не кажи про Невілових батьків. Він має право сам про це розповісти — коли буде готовий.

— Так, пане професоре, — кивнув Гаррі й повернувся, щоб вийти.

— І ще...

Гаррі озирнувся.