— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ — Божевілля містера Кравча

— Геґріде, треба, щоб ти привів професора Каркарофа, — сказав Дамблдор. — На його учня напали. Як приведеш, повідом професора Муді...

— Без потреби, Дамблдоре, — пролунало хрипке гарчання. — Я вже тут. — Муді шкутильгав до них, спираючись на костур і присвічуючи собі чарівною паличкою.

— Клята нога, — сердито буркнув він. — Я був би тут скоріше... що сталося? Снейп казав щось про Кравча...

— Про Кравча? — сполотнів Геґрід.

— Геґріде, прошу привести Каркарофа! — перебив Дамблдор.

— А, так... зара' приведу, пане професоре, — сказав Геґрід, розвернувся й зник поміж темних дерев. Іклань побіг за ним.

— Мені не відомо, де Барті Кравч, — сказав Дамблдор до Муді, — але його необхідно знайти.

— Я тільки "за", — прогарчав Дикозор і, виставивши вперед чарівну паличку, пошкутильгав у ліс.

Ні Дамблдор, ні Гаррі більше не промовили й слова, доки не почули характерних звуків наближення Геґріда з Ікланем. Блідий і схвильований, Каркароф ішов з ними. На його плечах вилискувало сріблясте хутро.

— Що це таке? — закричав він, коли побачив на землі Крума, а поряд — Гаррі та Дамблдора. — Що відбувається?

— На мене напасти! — сказав Крум, знову сідаючи й потираючи голову. — Містер Кравч чи як там його називато...

— Кравч на тебе напав? На тебе напав Кравч? Суддя турніру?

— Ігорку — почав Дамблдор, та Каркароф випростався, судомно вчепився в своє хутро і аж посинів.

— Це зрада! — заревів він, тицяючи в Дамблдора. — Це змова! Ви з вашим Міністерством магії заманили мене сюди під фальшивим приводом! Це не справжній турнір! Спершу ви запхали в нього Поттера, хоч йому й замало років! Тепер ваш друг з міністерства намагається здихатися мого чемпіона! В усій цій справі ніяк не обійшлося без корупції та подвійної гри, головну роль у якій відіграєте ви, Дамблдоре, з усіма вашими балачками про відновлення міжнародних чарівницьких зв'язків, про стирання відмінностей між нами... Ось що я думаю про вас!

І Каркароф плюнув Дамблдорові під ноги. Геґрід схопив його за хутро, підняв угору і вдарив об найближче дерево.

— Прошу си вибачити! — гаркнув він, поки Каркароф хапав ротом повітря й махав ногами, адже Геґрід своєю масивною долонею стис йому горло.

— Геґріде, ні! — крикнув Дамблдор. Його очі спалахнули.

Геґрід забрав руку, що притискала Каркарофа до дерева. Той сповз додолу й безформною брилою гепнувся на коріння. Дрібні гілочки й листочки посипалися йому на голову.

— Будь ласкавий, Геґріде, проведи Гаррі до замку, — суворо наказав Дамблдор.

Тяжко дихаючи, Геґрід зміряв Каркарофа сердитим поглядом.