Розділ «Частина друга Про Румцайса та розбійницького сина Ціпісека»

Князя обсипало люттю, мов жаром, і Робатко поблід, як весняний листочок.

— Ти бач, і залізна куля не допомогла, — зітхнув Румцайс. — Що ж тепер?

— А ось це, — тихенько промовила Манка і всунула вогневику в кулак такий самий червоний камінь і ще стебельце розрив-трави.

Вогневик розтопив руду своїм великим жаром, зліпив з неї кулю і обдмухав зворотним подихом. А Румцайс знову крадькома перекинув її Робатку.

Вибіг із клітки залізний заєць, і Робатко стрельнув по ньому в третій раз.

— Прокляття! — закричав граф із Шпаєра.

Розрив-трава пробила зайцю залізну шкуру, і куля прошила його наскрізь. Заєць перекотився через голову і зостався лежати на землі.

Рештки залізного зайця шпаєрський граф одніс до годинникаря Семерада. Та тільки марно він носив, бо нічого вже тому зайцю не пособило.

11. Як Румцайс урятував Маркетку від жениха

Одного ранку почувся від їчниської дороги гуркіт і брязкіт карети.

Румцайс якраз сушив над вогнем вологу від роси бороду.

— Ану ж бо, Манко, поглянь на ту карету, щоб я знав, яке панство їде до Їчина, — промовив він.

Манка побігла стежкою і, коли карета під'їхала, помахала коням перед очима стеблом осоки й вигукнула:

— Тут Румцайсова застава, і кожен має сказати, хто він і куди прямує!

Кучери це знали і зупинили коней. У віконечку карети відгорнулася завіса, і визирнула панночка, гарненька, як із цукру.

— Хто ти така? — спитала Манка.

Панночка чемно вклонилася.

— Я графиня Маркетка і їду до їчинського пана князя на запрошення.

— А чого? — знову спитала Манка.

Графиня вихилилась аж по пояс і прошепотіла: