Розділ «Частина друга Про Румцайса та розбійницького сина Ціпісека»

— Коли не хочеш, то й не підеш! — крикнув Румцайс.

Повернувшись до печери, Румцайс звелів Ціпісеку не пустувати, а Манці сказав:

— Ох і мудру штуку треба мені придумати! І як я це зроблю — сам не знаю!

Уже зовсім смеркло, коли йому трохи розвиднилось. Погукав Румцайс Ціпісека і звелів:

— Біжи на суху просіку і передай мій наказ вогневику! Хай біжить прямо на вершечок гори Зебін, стане там і прислухається. Як почує, що я вистрелив з пістоля, хай на хвилину загориться червоно, як мак. І навіть іще червоніше — як сонце.

Графові із Шпаєра не терпілося, звісно, повезти до себе наречену. Тому він виліз у заїзді на горище і всю ніч визирав у слухове віконце, коли небо на сході зачервоніє. Раптом з боку Ржаголецького лісу щось бухнуло, ніби хто вистрелив із пістоля, і над Зебінською горою заяскріло червоне сяйво.

— Ага! — мовив сам собі граф, поспішив до замку і кинувся по сходах угору, просто в покої. Увірвався в один і закричав:

— Гут морген![21] Вже світає, і я прийшов по наречену!

Роздивившись краще, побачив граф, що в покої стоять два ліжка. На одному — княгиня в нічній сорочці, а на другому — пан князь у ковпаку.

— Звольте вставати, — почав будити їх шпаєрський граф. — Уже сонечко зійшло.

— Та де воно, те сонце? — позіхнув у подушку пан князь.

Граф підштовхнув його до вікна.

— Ондечки, над тією горою.

— Нічого я там не бачу, і княгиня теж! — вигукнув пан князь, і на очі йому набігли сльози від того, що він марно вдивлявся у той бік.

Над горою справді нічого не було, і граф із Шпаєра почухав собі потилицю під перукою.

А княгиня почала кричати, що її даремно збудили серед глухої ночі.

— От він і не дістане нічого! — нарешті відрубав пан князь і заліз під перину. — Хіба що взнає, якою дорогою їхати із замку.

Сторожа біля брами показала графові, де найближча дорога назад до Шпаєра.

Графиню Маркетку вирядили туди, звідки вона приїхала, їхала вона назад весела й по дорозі сама спинилась на Румцайсовій заставі. Був там Румцайс і ще якийсь чоловічок — увесь із перепеченої глини.

— Ось кому, Маркетко, ти мусиш гарненько подякувати, — сказав Румцайс.