Розділ «Частина друга Про Румцайса та розбійницького сина Ціпісека»

Ціпісек подався прямо туди і так спритно, що ніхто й не помітив його. Умостився в печі поряд з вогневиком, і, коли того сварили, щоразу говорив щось навпаки.

— Кричіть, кричіть, все одно мене не розпалите, — бурчав собі під ніс вогневик, спокійно сидячи в печі.

Зрештою найтаємніший радник почав дивуватися, що піч все ще холодна, мов лящ у річці.

— Відчиніть мені отут, — мовив він, — я зазирну туди по-вченому.

Вибили киркою камінь у стіні, і найтаємніший радник притулив до дірки голову. Тут і побачив його зсередини вогневик. Розіскрився він, розпалився і вилетів з нього такий язик полум'я, що погнав найтаємнішого радника по імператорській дорозі прямо до Відня. Старості той вогонь обсмалив носа, а засідателям — поли. Наче вітром здмухнуло їх усіх до самої ратуші.

Тоді Румцайс і каже Ціпісеку:

— Ну, біжи додому.

А вогневику:

— Коли трохи прохолонеш, приходь і ти до нас.

10. Як Румцайс допомагав мисливцю Робатку заряджати рушницю

Одного дня збирала Манка ягоди на просіці, коли раптом бачить — жене від Їчина якась бабця. Край спідниці підхопила у жменю, з щиколоток тільки порох сиплеться. Жене як навіжена.

— Ой людоньки, що ж це діється!? Це ж вони проти самого боженьки йдуть! — вигукувала вона біжучи.

Манка вкинула жменьку ягід у дзбанок із кори та й питає:

— А що ж такого сталось у Їчині?

Баба спішилася на хвильку:

— Лечу мерщій до Кбелніце, щоб і вони взнали про новину. Пан князь покликав у гості графа із Шпаєра, а той привіз із собою залізного зайця!

А той заєць і справді бігав, морщив ніс і взагалі поводився, як живий, тільки ж увесь він був із заліза.

Незадовго перед тим узяв їчинський князь до себе на службу молодого мисливця. Звався він Робатко, і був то чоловік лісові на втіху. Кулю мав тверду, постріл вірний, а серце добре.

На цього мисливця Робатка і натрапив Румцайс, коли той сидів на пеньку і зажурено дивився собі в капелюх.

— Що з тобою, Робатку? — запитав Румцайс.