Розділ «Частина перша Розбійник Румцайс»

— Я хочу тобі віддячити, Румцайсе, за допомогу. Слухай же: по всьому Їчину гомонять, що пан князь і княгиня Майолена наскаржились на тебе імператорові. Сам імператор готується піти на тебе війною!

Та половини його слів не було чути через гуркіт колес, а половини — через сичання пари.

Так воно й сталося, що Румцайс проґавив і третє попередження.

23. Як Румцайс зустрівся з Його Імператорською Величністю

Імператор вирішив, що спершу сам гляне на Румцайса. А щоб люди не дивувалися, чого це він зібрався до Їчина, оголосив, що мусить особисто перевірити, чи добре офіцери муштрують солдатів у цьому місті. Сів він у Відні на коня та й поїхав.

На той час доля не була ласкава до Румцайса і привела його просто на ту дорогу, якою їхав імператор.

У цей нещасливий день зібралася Манка нарвати на просіці полину і віднести його в Їчин на базар. Ще й Румцайса схотіла взяти з собою. От вони і пішли.

В Їчині на майдані розклала Манка полин навколо себе, ніби павич — пера, і почала закликати їчинських господинь:

— Молодиці та дівчата! Купуйте полин! Нема кращих ліків од живота! Мій полинець гіркіший за перець!

Послухав Румцайс це та й каже:

— Ой, Манко, мені аж пече у роті од твоїх слів. Піду-бо я погуляю містом.

На вулиці поблизу майдану помітив він у вікні сумну дівчину, яка поливала сльозами квітку в горщику.

— Хто тебе, дівчино, зобидив? — спитав Румцайс.

— Проїздив по цій вулиці на кобилі капітан Карлічек і забрав до війська мого Кубу, — мовила зажурена дівчина.

— Карлічек, кажеш? — Румцайс легким розбійницьким кроком повернувся на майдан і схопив в оберемок Манку разом із її полином: — Сталася несправедливість! Треба негайно поспішати під Чержовський косогір, на плац, де муштруються солдати.

На плацу вони побачили капітана Карлічека. Чоботи з високими халявами були в нього вузенькі, як стеблини, галіфе — широке, а кашкет — як димар. Сидів він на кобильчині, в оці тримав монокль і командував воякам по-німецькому:

— Маршірен марш! Айн-цвай!

Солдати марширували то в один, то в другий бік.

— Нідр![10] — крикнув капітан Карлічек, і вмить усі солдати гепнули на землю.

Тільки один лишився стояти. Це й був Куба.