Розділ «Частина перша Розбійник Румцайс»

А Румцайс уже бродив по двору казарми, роздивляючись, чи не знайде десь тут затички для Волшовечека.

Аж ось він побачив у кутку двора гармату. В її ствол була забита затичка з найміцнішого дуба, щоб у гармату не затікав дощ.

Румцайс зміряв затичку очеретинкою і задоволено сказав:

— Ну, наче хто навмисне для Волшовечека зробив.

А з вікна на нього дивився офіцер.

— Ти чого там шукаєш? — гукнув він Румцайсові.

— Затичку для Волшовечека, — відповів Румцайс, видовбуючи затичку: сиділа вона глибоко, і не було за що її вхопити.

— Відійди геть, гармата заряджена! — знову крикнув офіцер.

— Якщо вона заряджена, то в який бік стрельнуть, щоб поцілити в озеро у Ржаголецькому лісі? — запитав Румцайс офіцера в вікні.

Той лише махнув рукою, Румцайс повернув гармату в той бік і смикнув за шнур. Гармата стрельнула, і затичка засвистіла в повітрі.

Румцайс подивився, чи правильно вона летить, а сам вискочив із казарми і подався навпростець додому.

Дійшовши туди, побачив, що озеро було так само порожнє, Волшовечек тихенько зітхав у мисці, а Манка вже здалеку гукала:

— Тебе тільки по смерть посилати, Румцайсе! Чи ти вже несеш ту затичку?

— Я її послав сюди найшвидшим шляхом. Вона вже давно мусить тут бути, — виправдувався Румцайс.

А Манка знову:

— Якщо вона має тут бути, то чого ж її нема?

— Туди до дідька, невже мені офіцер неправильно показав! — злякався Румцайс. — Манко, я, мабуть, вистрелив оту затичку в інший бік.

— Отже, мені квит! — зітхнув водяник Волшовечек і зменшився, мов риб'ячий міхурець.

Та в цю ж мить затичка була тут. Тільки прилетіла вона з боку Турнова, а не Їчина.

— Видно, той офіцер добряче наплутав, — сказав Румцайс. — Ось чого вона так довго літала.