Розділ «Частина перша Розбійник Румцайс»

Княгиня Майолена сіла в темній кімнаті й довго-довго там думала-міркувала.

16. Як князь хотів помститися Румцайсу

Всі птахи й звірі з Ржаголецького лісу були Румцайсовими друзями, та найдужче любив він оленя. Це був величний олень з пишними, мов королівська корона, рогами, що мали тридцять шість паростків. Румцайс оберігав його від князівських мисливців, а олень віддячував йому за те чим тільки міг.

Коли княгиня Майолена вийшла із темної кімнати, вона сказала князеві, що треба забрати в Румцайса королівського оленя. Оце та помста, яку вона надумала.

Наступного дня була п'ятниця. Манка випрала і виполоскала у лісовій річечці білизну й загукала до лісу:

— Де ти ходиш, Румцайсе, нумо розвішувати білизну! Мерщій!

— Зараз, — озвався Румцайс і за хвилину виїхав з лісу верхи на олені.

Пишні роги з тридцятьма шістьма паростками росли в оленя на голові, як гіллясте дерево.

Біля потоку Румцайс зупинився, і далі все пішло, як по нотах.

Манка кидала йому викручену білизну, а він розвішував її у оленя на рогах. Коли повісив останню шматину, вхопився Румцайс за гілку над головою, попустив оленя ногами і голосно крикнув:

— Еге-гей!

Олень помчав, повітря аж свистіло в нього між рогами, і білизна добре висихала на вітрі.

Та коли олень біг просікою, де росла малина, здалеку пролунав постріл. Олень зупинився і глянув навкруги. Аж ген у тіні буків стояв князь із рушницею.

Олені, кинувся бігти від того місця. Білизна майоріла в нього на рогах, як прапори. А пан князь, побачивши, що з рушницею у нього не вийшло, подався за оленем пішки.

Манка тим часом застелила ковдрою дерев'яну дошку, а Румцайс грів їй над вогнем прас. Саме тоді й прибіг олень. А за мить — і пан князь. Він одразу наказав Румцайсові:

— Негайно біжи до Їчина і купи мотузку, Румцайсе!

— Навіщо? — здивувався Румцайс.

— Щоб ви мали на чому сушити білизну, — правив далі пан князь. — А цього оленя ти відведеш до мого замку, бо він потрібен мені для параду.

— Я не поведу, — спокійно відповів Румцайс.

— Ба поведеш! — тупнув ногою князь, аж грязюка чвиркнула під чобітьми й заляпала білу сорочку, що висіла на оленячому розі.