Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Куди він міг запропаститись? — спитала місіс Уелдон.

— А що нам до того! — відказав Бет. — Навпаки, — відповіла місіс Уелдон. — Я б воліла, щоб цей чоловік завжди був біля нас.

— Безперечно, місіс Уелдон, — сказав Дік Сенд, — але якщо він кинув наш загін доброхіть, то я не бачу способу примусити його повернутися до нас. Хтозна, може, в нього є підстави уникати нас.

І, відвівши місіс Уелдон убік, Дік Сенд розповів їй про свої підозри. Як він і гадав, вона також підозрювала португальця, однак не схвалювала наміру Діка Сенда допитати його.

— Якщо Негору повернеться, — мовила місіс Уелдон, — то це значить, що він добре заховав украдені гроші. А що ми не зможемо викрити його з допомогою доказів, то, на мою думку, краще всього нічим не виказувати підозри: нехай собі думає, що ми нічого не помітили.

Місіс Уелдон говорила слушно. Дік Сенд погодився з нею.

Геркулес кілька разів кликав Негору. Але кок не озивався. Або він зайшов далеко і не чув, або не хотів повертатися.

Негри анітрохи не жалкували, що позбулися португальця. Проте, як слушно зауважила місіс Уелдон, Негору слід було більше остерігатися зоддалеки, ніж зблизька.

Але як португалець наважився вирушити сам у мандри по цій незнайомій місцевості? А може, він заблукав і марно шукає дорогу до грота в непроглядній пітьмі? Місіс Уелдон і Дік Сенд не знали, що й думати. Однак вони не могли позбавити себе такого необхідного їм відпочинку, чекаючи на Негору.

Раптом Дінго, що бігав по піщаному березі, голосно загавкав.

— Чому це гавкає Дінго? — спитала місіс Уелдон.

— Треба неодмінно дізнатись, — відповів Дік Сенд. — Може, то повернувся Негору.

Дік Сенд, Геркулес, Остін і Бет вийшли з грота й попрямували до річки. Вони пройшли аж до гирла, але нічого не побачили й не почули. Дінго теж більше не подавав голосу.

Дік і негри повернулися до грота.

Негри домовились між собою про чергування біля входу, і всі почали лаштуватися до сну. Тільки місіс Уелдон не могла заснути: на душі в неї було неспокійно. Їй здавалося, що ця така довгождана земля не виправдає покладених на неї надій: не принесе їм ні безпеки, ані спокою.

Розділ XV

ГАРРІС

Вранці 7 квітня Остін, який стояв на варті, побачив, що Дінго, загавкавши, побіг до річки. Ту ж мить із грота повибігали місіс Уелдон, Дік Сенд, Том та інші негри.

Певно, собака гавкав недаремно.

— Дінго почув якусь живу істоту — людину або тварину, — сказав Дік Сенд.