Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Джек нестямився від захвату. Він покликав матір і урочисто показав їй грот.

— Який же ти молодець, мій любий Джеку! — похвалила сина місіс Уелдон. — Якби ми були Робінзонами, змушеними на тривалий час оселитися на цьому березі, то назвали б грот твоїм іменем!

Грот був десять-дванадцять футів завдовжки й стільки ж завширшки, але малому Джекові він видався величезним. У всякому разі, тут могли розміститися всі потерпілі. До того — це з особливим задоволенням відзначили місіс Уелдон і Нен — тут було сухо. Місяць саме перебував у першій чверті, тож боятися, що приплив досягне підніжжя скель, а тим паче грота, не доводилось.

Отже, потерпілі мали все необхідне для кількагодинного перепочинку.

Через десять хвилин усі вже лежали в гроті на підстилці з морських водоростей. Навіть Негору виявив бажання приєднатися до гурту й дістати свою частку сніданку. Він, безперечно, не наважився мандрувати сам густим лісом, через який текла звивиста річка.

Було близько першої години дня. Снідали м'ясними консервами з сухарями, запиваючи прісною водою, присмаченою кількома краплями рому — Бет серед іншого харчу знайшов пляшку рому.

Негору, хоч і снідав з усіма, не втручався в загальну розмову, під час якої обговорювалися плани подальших дій. Однак, залишаючись байдужим на виду, він уважно дослухався й напевно робив із розмови якісь висновки. Тим часом Дінго, якого теж не обділили сніданком, стеріг вхід до грота. Тут уже можна було не турбуватися. Жодна жива істота не з'явилася б непоміченою — вірний пес відразу б загавкав.

Посадивши собі на коліна сонного Джека, місіс Уелдон озвалася першою.

— Мій друже Дік, — мовила вона, — від усіх нас я дякую тобі за ту відданість, яку ти виявляв досі. Проте ми ще не можемо звільнити тебе від відповідальності. Ти маєш бути нашим провідником на суші, як був капітаном на морі. Ми всі тобі довіряємо. Що нам робити далі?

Місіс Уелдон, Нен, старий Том і його товариші не зводили очей з юнака. Навіть Негору пильно дивився на нього. Видно, кока дуже цікавило, що відповість Дік Сенд.

Поміркувавши якийсь час, Дік Сенд сказав:

— Насамперед, місіс Уелдон, треба з'ясувати, де ми. Гадаю, «Пілігрим» розбився біля перуанського берега. Вітри й течії мали б занести його саме в ці широти. Можливо, ми перебуваємо в якійсь малозаселеній південній провінції Перу, що межує з пампасами. Я гадаю, це ймовірно: адже берег зовсім безлюдний і, мабуть, рідко хто тут буває. Якщо моє припущення слушне, то ми висадилися дуже далеко від найближчого поселення, а це досить кепська обставина.

— То що ж нам робити? — спитала місіс Уелдон.

— На мою думку, — відповів Дік Сенд, — не слід залишати цього грота доти, доки ми не з'ясуємо, де ми. Завтра, відпочивши, двоє з нас вирушать на розвідку. Не відходячи далеко вони спробують знайти тубільців, розпитають їх про все й повернуться назад. Не може бути, що в радіусі десяти — дванадцяти миль немає людей.

— То нам доведеться розлучитися? — вигукнула місіс Уелдон.

— Так треба, — відповів юнак. — Якщо ж ми нічого не довідаємося, якщо, всупереч усім сподіванням, цей край безлюдний… тоді ми придумаємо щось інше.

— А хто ж піде на розвідку? — спитала трохи згодом місіс Уелдон.

— Це ми зараз вирішимо, — відповів Дік Сенд. — Але ви, місіс Уелдон, Джек, містер Бенедікт і Нен не повинні залишати грота. Бет, Геркулес, Актеон і Остін зостануться біля вас, а Том і я підемо. Негору, мабуть, теж волітиме зостатися? — докинув він, дивлячись на португальця.

— Мабуть, — ухильно відповів Негору.

— Ми візьмемо з собою Дінго, — вів далі Дік Сенд. — Він може стати нам у великій пригоді.