Розділ 1. Гор з Великої Долини

Гор дуже любив свою Долину. Долину, де проживало його Плем'я, де він провів свої дитячі та юнацькі роки, де йому довелося колись мандрувати і немало страждати, втрачати і дещо знаходити і де він був щасливий тепер.

Плем'я поселилося у Великій Долині з незапам'ятних часів. Багато поколінь його дітей народжувалось, жило і помирало тут. Вони жили у своїй Долині, як у якомусь замкненому просторі, і навіть уявлення не мали про те, що ще десь, за її межами, може існувати якийсь зовсім інший світ і що там може бути зовсім інше життя. Зрештою, це їх зовсім не цікавило. Ніколи.

Плем'я давно вважало себе дітьми Небесного Володаря і Матері-землі. Воно поклонялося їм, справедливо і небезпідставно вважаючи, що саме вони, могутні і всесильні, дарували життя і самому Племені, і всьому сущому у оточуючому їх світі.

Кожного ранку Плем'я з благоговінням чекало, коли із-зі гір вийде їхній Небесний Володар. Очікувало, щоб поклонитися йому і попросити сприяння у їхніх нехитрих справах. А сам Небесний Володар велично котив небосхилом своє незбагненне коло и з величезної висоти уважно спостерігав і за Матір'ю, і за своїми дітьми – дітьми Племені. Спостерігав, щоб щоденно обдаровувати їх за благі справи і щоб суворо питати за непослух.

Велика Долина щедро обдаровувала Гора та інших дітей Племені всім, що їм було необхідно для життя. У її первісних лісах було достатньо їстівних плодів, трав і коріння. Тому у Племені ніколи не було жодних проблем із добуванням їжі. У благодатній тіні дерев завжди можна було сховатися і від нестерпної жари. І від пильного погляду Небесного Володаря. Тут можна було спокійно вистежувати здобич, не наражаючись на жодні небезпеки.

На широких луках Долини паслися величезні стада лякливих Гну. Їхнє м'ясо було смачним і поживним. Воно дуже подобалось дітям Племені. От тільки полювання на цих швидконогих було досить важкою справою і вимагало чималих зусиль всього Племені. Крім Гну на луках також було чимало їстівних і дуже смачних трав, якими особливо любили ласувати найменші із дітей Племені.

На схилах численних пагорбів, у безконечних підземних лабіринтах жило дуже багато маленьких звіряток – Крі. Вони були настільки довірливими, що їх можна було ловити просто голими руками. А м'ясо у них було навіть набагато смачнішим, ніж м'ясо невловимих Гну.

Великою Долиною протікала Річка. До неї із недалеких гір поспішало безліч досить великих струмків і маленьких струмочків. Усі вони віддавали Річці всю свою воду, від чого вона ставала все більш глибокою і широкою. То ж, для Племені і ніхто з його дітей не страждав від спраги. Крім того, у цих водах, які невідомо куди поспішали просторами Матері, було дуже багато риби та іншої річкової живності, добування якої не вимагало особливих зусиль.

Легко і привільно жилося Племені у цій Долині, в Долині, яка від злих вітрів та численних ворогів зі всіх сторін була захищена високими горами. Досить довго Плем’я навіть нічого не знало про страшних чудовиськ, що проживали у зовнішньому світі, десь дуже далеко від їхньої Долини.

Сама ж Велика Долина, що у незапам’ятні часи прихистила на своїх просторах Плем’я, дійсно була дуже великою. Дуже й дуже багато днів і ночей довелося б іти по ній, щоб пройти її з кінця в кінець. Її ліси були густими і тінистими. Луки були обширними, здатними прогодувати величезну кількість травоїдів.

Колись діти Племені були дуже лінивими. Такими лінивими, що окремим з них навіть рухатися не дуже й хотілося. А навіщо? Адже у них все було під руками. І жодних зусиль не вимагалося, щоб наїстися чи втамувати спрагу.

Велику Долину можна було по праву назвати Долиною вічного літа. Тут завжди було тепло, і у дітей Племені не було жодної потреби думати про захист свого тіла від жалючих подихів зимових вітрів. Адже ні зими, ні осені там ніколи не було. Ніякого одягу вони ніколи не знали. Всі діти Племені спокон віків були справжніми дітьми Природи і жили у ній за законами первісного стада. Від гарячих променів Небесного Володаря вони знаходили захисток у тіні дерев, а від потоків небесних вод, що досить часто лилися на землю Долини, ховалися у затишних печерах, яких було дуже багато на схилах гір. А до всього іншого їм було байдуже. Дорослі діти Племені носили лише набедренні пов’язки із шкірок Крі. Але це був не одяг. Вони слугували виключно для захисту від колючок деяких кущів.

Діти Племені більшу частину свого життя проводили у веселих ігрищах або просто ліниво лежали під теплим, пестливим поглядом Небесного Володаря, заколисані ніжними обіймами Матері.

Таке безтурботне життя Племені тривало досить довго. Багато поколінь його дітей починали і закінчували своє життя у суцільному байдикуванні на лоні своєї благодатної Долини. Їм завжди добре жилося, а про пошуки чогось кращого їм навіть не думалось. Зрештою, хто ж від добра інше добро шукає? Принаймні, не дикуни, якими по суті своїй завжди були діти Племені.

Цілком можливо, що так і жили б діти Племені у своє власне задоволення, відрізані від бід і незгод зовнішнього світу і обласкані теплом Небесного Володаря та щедрістю Матері-землі. Як і раніше, покоління змінювались би новими поколіннями і вкрай обледачіле Плем'я, врешті решт, і зовсім виродилось би, позбавлене необхідності ведення постійної боротьби за своє існування.

Та одного разу до них прийшла справжня біда. Невідомо звідки у небі Долини раптом з'явився Крилатий Кар. Це страхітливе чудовисько, зовсім не боячись гніву Небесного Володаря, неквапом ширяло у піднебессі і звідти уважно виглядало свою здобич. Гну були занадто прудкими. Їм часто вдавалось втекти від цього страшного хижака, що стрімко падав на них з неба. Крі були занадто маленькими для нього і він просто нехтував ними. А от діти Племені явно йому сподобались. Він всюди хапав їх, стрімко падаючи з величезної висоти, безжалісно пронизуючи гострими кігтями і відносячи нещасні жертви у своє гніздо на вершині однієї з гір. Звідти не повертався ніхто. Всіх їх пожирав страшний Крилатий Кар.

Цей ненаситний хижак з'явився у Долині ще до народження Гора. Тому до того часу, коли він став усвідомлювати і себе самого, і своє місце в оточуючому його світі, діти Племені вже встигли забути про свою лінивість і навіть навчилися давати відсіч Крилатому Кару.

Коли Гор ще був маленьким хлопчиком, діти Племені, намагаючись уникнути небезпеки, що вічно підстерігала їх з неба, перестали поодинці з'являтися на відкритих місцях, де їх легко міг вхопити Крилатий Кар. Зі своїх печер вони виходили лише великими групами. У кожного самця при цьому в руках була велика палиця. Цими палицями вони, при необхідності, кидали у Крилатого Кара і таким чином не дозволяли йому здійснити своє чергове злодіяння. Коли ж діти Племені навчились робити списи з гострими наконечниками із розколотих каменів або риб'ячих кісток і коли у тіло Крилатого Кара при черговій спробі нападу вп'ялось декілька таких списів, то він і зовсім перестав цікавитись цими небезпечними створіннями. Відтоді лише поодиноких дітей Племені він міг захопити десь зненацька. Але траплялось це не так вже й часто.

Крилатий Кар так довго переслідував дітей Племені, що вони у постійній боротьбі з ним стали більш сильними та спритними. Вони зуміли не лише захистити своє життя. Вони навчилися перемагати цього грізного ворога і проганяти його геть.