Розділ «7. Бунт польських лицарів і підступ Вишневецького»

Пани побачили, що їм доведецьця пропасти, почали просити у козаків мира. Вишневецький виїзджав з окопів і переговорював ся з ханом. Кисіль з панами приїзджав до Хмельницького. Хмельницький домагав ся, щоб йому видали Вишневецького, Конецьпольського і инших панів, і щоб границею між Польщою й Україною була ріка Висла. Пани не згодились і дали одповідь, що не мають права без короля оддїлювать Хмельницькому границю. Хан Іслям Гірей розсердив ся, довго стоячи під Збаражем, покликав Хмельницького і сказав йому:

«Як ти за три дні не забереш поляків, то доведецьця тобі дорого викуповатись. Ти обіцяв заселити менї Крим ляхами, заселиш ти його своїми козаками».

Хмельницький виїхав до козаків і казав їм лагодитись до приступу. Поперед усього він казав до дручків попривязувати поляків, забраних у полон, і начепляти їм на шиї мішків з землею, щоб їх не брала куля. Потім їх поставили рядками, ще й підганяли ззаду нагайками За ними виступили козаки з драбинами, крючками і ланьцюгами… Вже козаки перелїзли в декотрих місцях через окопи і різали панів. В польськім станї був такий дим, що один поляк не бачив другого. Пани закричали:

«Не можна нам довше держатись. Киньмо гармати в замку, покиньмо два полки, а самі втїкаймо!»

«Куди ж ви втїчете!» – сказав Вишневецький, – «хіба причепите крила собі і коням та перелетите через козацький стан. Будемо битись до останку», – крикнув Вишневецький і кинувся на козаків, перескочив через окопи і розігнав селян.

Другого дня козаки знов полїзли по драбинах на вали, били панів і витягали гаками на вал вози з польського стану. Вже пани почали гримати на Вишневецького за те, що він не дав їм нї втїкати, нї віддатись козакам, та ще й дурив, що король швидко прийде на поміч. Князь Єремія сидїв з панами в наметї, думав, думав та нїчого не видумав. Пани побачили, що вже настала їх остатня година. Коли це одразу прилетїла стріла, нїби од козацького стану, і впала перед ногами Вишневецького. На стрілї стремів паперець, а на ньому було написано:

«Я поляк, хоч мушу поневолї служити Хмельницькому, даю вам звістку, брати поляки, що король ваш за пьять миль з відцїль йде з великим військом; ждїть і сподївайтесь короля!»

Ту штуку вигадав сам таки Вишневецький. Він звелїв одному свойому приятелеви пустити стрілу між панів. Пани дїйсно повірили і почали ждати та сподїватись од короля війська на поміч. Сам Вишневецький нїчого не знав про короля й його військо. Коли вістка за те, що польський король вже недалеко, рознеслась по обозї, оповістив Вишневецький, що дасть велику нагороду тому, хто перейде через козацький стан і дасть знати про усе королеви. Знайшов ся шляхтич Стомківський. Йому дали лист до короля, в котрім просили, щоб прибував з військом до Збаража, як найшвидше! Одинадцятого серпня, в спасівку, Стомківський перебрав ся за українського селянина і в ночі сїв на човен, переплив ставок, і як козаки покотом спали, рачки перелїз через козацький стан. Як стало свитати, він залїз в очерет на болотї і сидїв там цїлий день. Другої ночі бурянами відійшов далеко, побіг через села, і прибув до містечка Топорів, коло Бродів у Галичині, де в той час стояв Ян Казімір.