Розділ «1. Польські Посли у Хмельницького»

Рік тисяча шістьсот сорок девятий був дуже славний для Хмельницького і для цїлої України. Козацьке війско, розбивши поляків на Жовтих водах, під Корсунем та під Пилявою в Подольщинї з честю й славою верталось до дому. Про ті часи склав нарід пісню:

Та не буде краще, та не буде лучше, як у нас на Вкраїнї: Де не має ляха, де не має жида, не буде ізміни.

Після нового року Хмельницький прибув до Київа. В Київі дзвонили в дзвони, стріляли з гармат. Велика сила народа вийшла на привитання Хмельницького. З цїлою козацькою старшиною Богдан в’їхав у Київ через давнї «Золоті ворота» князя Ярослава. Коло церкви святої Софії стріли його митрополит та духовенство, а студенти київо-могилянської академії співали йому вірші.

З Київа Хмельницький поїхав до Переяслава; сюди почали прибувати до його посли з сусїднїх держав. Туреччина, Молдавія, Волохи, Угри і Московщина прислали до його своїх послів: вони запобігали в його ласки, бо знали, що в його руках була сила; вони сподївались, що він, може, незабаром стане гетьманом самостійної української держави. Турецький султан, Магомет четвертий, прислав до Хмельницького посла, Агу-Османа, для переговорів. Хмельницький просив турків, щоби вони дали йому поміч проти Польщі, а за те обіцяв платити туркам грішми щороку, як Україна стане самостійною державою, ще й віддати туркам частину Польщі по Люблин. Молдавський господар Лупула бояв ся своїх бояр і просив у Хмельницького війська собі до помощі. Хмельницький післав у Молдавію свого сина Тимоша. В Лупули була гарна дочка, Олександра і Богдан задумав висватити її за Тимоша.

Семигородський князь Степан Ракочі теж прислав свого посла і обіцяв разом з козаками наступити на Польщу. Після всїх приїхав і московський посол Унковський і привіз Богданові від царя дари. Тілько ще не було послів із Польщі. Хмельницькому дуже хотїлось, щоб чужоземні посли побачили, як горді польські пани просити муть ласки й мира в козаків, котрих переднїще мали нї за що. Ще в другій половинї сїчня король вислав з Варшави послів з бунчуком, патерицею і гетьманською булавою для Хмельницького. Булаву віз старий воєвода Адам Кисїль, князь Четвертинський, і инші польські пани. Вони доїхали до річки Случі на Волинї і не могли далї їхати: повстання не вгамувалось ще; нарід по Українї не переставав робити своє дїло проти поляків. Хмельницький післав полковника Тишу з козаками, щоб вони провели послів і оборонили їх од народа. В пятницю, девятого лютого приїхали посли до Переяслава. Хмельницький з полковниками виїхав витати їх за місто. Перед ним несли бунчуки і червону запорозську корогву: чим він хотїв подражнити польських послів, натякнувши, що він і без королївської ласки давно вже вибраний за гетьмана козаками й народом. Він знав, що пани везуть йому гетьманську булаву. Польські посли в'їхали в місто і зараз поїхали на обхід до Хмельницького. Там вони застали чужоземських послів. Щоб покепкувати трохи з панів, Хмельницький оповістив їм, що буде приймати від них королївську грамоту і гетьманську булаву на майданї. Йому хотїлось насміятись із них перед чужоземськими послами і перед народом. Пани образились, але мусїли коритись. Десятого лютого в 12 годинї, опівднї, Хмельницький з церемонїєю вийшов на майдан. На йому була дуже дорога шуба з соболїв, крита гарною дорогою матерією. Гетьман був прикритий бунчуками. Кругом його стояли полковники з своїми булавами і вся козацька старшина. Козаки і нарід заняли майдани, вулиці, обсїли покрівлї на хатах. Тут стояли й чужоземські посли. Як вийшли королївські посли, козаки заграли на трубах та на бубнах. Кисїль, православний і українець, приступив до Хмельницького і держав в одній руцї королївську грамоту, а в другій гетьманську булаву, обсипану дорогими діяментами.

«Його світлість, найяснїйший король», – почав Кисїль, – «посилає ясновельможному панови гетьманови й усьому запорозському війську свою королївську ласку».

Тодї Кисїль подав Хмельницькому грамоту на гетьманство й булаву, – а другий польський посол – червону корогву з білим орлом. Хмельницький узяв те все і подякував. Грамоту голосно прочитали народови. Нарід закричав: «На що ви, Ляхи, принесли нам ті цяцьки? Знаємо вас! Хочете знов нас приборкати в неволю». Полковник Джеджалик виступив на середину і промовив: «Хочете нас знов піймати, щоб ми знов надїли панське ярмо? Нехай злизнуть ваші солодкі дари! Майте ви собі свою Польщу, а Україна нехай зостанеться нам, козакам». Після церемонїї Хмельницький запросив послів на обід. За обідом почала ся розмова про недавню колотнечу з поляками. Хмельницький гримав на панів і домагав ся, щоб йому видали Чаплинського і покарали князя Єремію Вишневецького, запеклого ворога козаків. Він нарікав, що і в той навіть час Ридивил і инші пани нападали на українські міста і вирізували людий.