Розділ «IX»

Але дідок сидів позаду його й тихо хіхікав. Коли анарх повернувся до нього, він показав гнилі зуби й знову кинув:

– Хе… хе… Тавонарола!

– А я от тепер уже відрізняю, – сказав Карно, – це дуже легко. Хочете навчу?… От подайте мені цей листочок… Ну, подайте ж! Ну, чого ж ви сидите… Ну, скоріш…

– Будь ласка, не мішайте мені відпочивати! – різко кинув анарх і тут же почув свій голос чужим і порожнім.

– Хе… хе… Тавонарола, – знову захіхікав дідок.

– Який ви запальчастий, – саркастично всміхнувся Карно й витягнув своє гостреньке обличчя. – І потім, чому ви так грубо говорите зі мною? Це, здається, не перший раз?

– Так! Не перший раз! – різко кинув анарх.

– Я розумію, що не перший раз! – сказав метранпаж і підвів брову. – Але ви все-таки не хвилюйтесь! Ще встигнете відпочити. На те єсть мертва лежанка… Хіба забули про неї?

– Хі… хі… Тавонарола, – ще раз захіхікав дідок.

– Забув! – різко шпурнув анарх і взявся за голову: йому прийшла мисль, що це – сон. Ніколи він не бачив на санаторіях і взагалі в житті таких метранпажів. В більшості це були або обивателі, або недалекі ортодокси. Тепер перед ним сиділа воістину якась чудернацька людина.

Дурень, що весь час безглуздо дивився на конфетну обгортку, раптом підвівся і, вибрикуючи, мов молоде теля, з гиком побіг до коней.

– Ну добре, – гаркаво сказав Карно й витягнув своє гостреньке обличчя. – Гніваєтесь, значить, не треба!

Але анархові в цю хвилину несподівано прийшло на думку самому кинути запитання.

– А скажіть мені, – сказав він, і йому йокнуло в грудях. – Ви справді думаєте, що я боюсь вас?

Карно не здивувався, ніби давно вже чекав на це запитання.

– Так! Думаю!

– А чому ви й досі мені нічого про це не сказали?

– Я бачу, що я не помилився, – засміявся Карно. – Знаєте, мені смішно: така махина, а боїтесь такої маленької людини. Мені, бачите, здалося, що ви істерик.

– Хі… хі… Тавонарола, – захіхікав дідок і поліз до того пенька, що на ньому сидів анарх.

Анархові стисло горло спазмами, і він пізнав прилив тваринної радості: все це, значить, з’ясовується просто – він істерик. Нічого особливого нема. І, ніби боячись, що хтось розділить із ним цю радість, він навіть хитренько всміхнувся й опустив голову.