Розділ «II»

Тоді мені кирпатенький носик розказав, що їй не 19, як ми думали, а цілих 25 літ, що в неї вже було байстря і це невеличке байстря – повісив на ліхтарі козак.

Це було на Далекім Сході, але це й тепер тяжко. Це було на Далекім Сході, коли вона пішла по дорозі за отрядом. А то була козача помста.

…Я згадав сніговий степ.

…Ішла мжичка.

…Була одна сіра дорога й темні силуети будівель.

А втім, це не диво, що дитину на ліхтарі повісили: було ще й не таке.

Я не збираюсь у вас викликати сльозу.

А от маленький подвиг – це без сумніву. А чий? -

– Ви подумайте.

…Товариш Жучок № 2, № З, № 4, і не знаю, ще скільки є.

Товариш Жучок № 1 нема.

Зник «кіт у чоботях» у глухих нетрях республіки.

Зник товариш Жучок.

…Ходить «кіт у чоботях» по бур’янах революції, носить соняшну вагу, щоб висушити болото, а яке – ви знаєте.

Так:

– Піп охрестив Гапка (глухе слово, а от гаптувати – вишивати золотом або сріблом – це яскраво).

Ми назвали – товариш Жучок.

А історія назве – «кіт у чоботях».

Кіт у чоботях – тип. Точка. Коротко. Ясно.

Все.