Розділ «Действие I»

Выборный. Для чого? Для того… а ти буцiм не знаєш?

Наталка. Менi здається, для того, щоб завести хазяйство i сiмейство; жити люб'язно i дружно; бути вiрними до смертi i помагати одно другому. А пан, которий жениться на простiй дiвцi, чи буде її вiрно любити? Чи буде їй щирим другом до смертi? Йому в головi i буде все роїтися, що вiн її виручив iз бiдностi, вивiв в люди i що вона йому не рiвня; буде на неї дивитися з презирством i обходитися з неповагою, i у пана така жiнка буде гiрше наймички… буде крепачкою.

Терпилиха. От так вона всякий раз i занесе, та й справляйся з нею. Коли на те пiшло, то я скажу: якби не годованець наш Петро, то й Наталка була б як шовкова.

Выборный. Петро? Де ж вiн? А скiлько рокiв, як вiн пропада?

Терпилиха. Уже рокiв трохи не з чотири.

Выборный. I Наталка так обезглуздiла, що любить за пропастившогося Петра? I Наталка, кажеш ти, добра дитина, коли бачить рiдну свою при старостi, в убожествi, всякий час з заплаканими очима i туж-туж умираючу од голодної смертi, – не зжалиться над матiр'ю? А ради кого? Ради пройдисвiта, ланця, що, може, де в острозi сидить, може, умер або в москалi завербовався!..

В продолжение сего монолога мать й дочь плачут.

Выборный.

Ей, Наталко, не дрочися!

Терпилиха.

Та пожалiй рiдной,

Мене, старой, бiдной,

Схаменися!

Наталка.

Не плач, мамо, не журися!

Выборный.

Забудь Петра-ланця,

Пройдоху-поганця, —

Покорися!

Терпилиха.