Розділ «Дим»

Не хриплим, чистим голосом, дарма

Що голови немов у хмарі мріли;

Той дим гриз очі, але все ж не так,

Бо він був з дерева, а може, й те, що рідний.

…«Sampierdarena»[1]. Слава ж тобі, боже!

Се – хутко Генуя, там і спочинок,

Там буде море, і веселе небо,

І давнє місто гордої краси

Одважного і вільного народу…

…«Он наша Генуя», – панок старенький

Показує мені удалину.

Дивлюся – і не бачу – мла закрила.

«Добродію, чи се тут часто з моря

Такий туман встає?» – питаю пана.

«Туман? Се не туман, се тільки дим,

Се завжди так. Воно й не диво – гляньте!»

Я глянула: немов високі щогли

У пристані великій, бовваніли

Крізь сиву млу тонкії комини.

Та скільки! цілий ліс! «Багатство наше