Розділ «Циган»

От тоді пан звелів знов одвезти його та й положить на дорозі.

Так і зробили.

Хропе циган, неборак, на усе поле – аж вороння жахається на березах! Вже й світ, а він спить; вже люди й жать ідуть, а він почиває, як після маківки!

От стали його будити:

– Вакуло! Уставай! Уставай!

– Пійдіть ви собі к дияволу! – загукав до них Вакула. – Чаю, бісові діти!

– Тю! Навісноголовий! Тю! Га! Дурний! – і пішли реготатись та тюкати на бідного Вакулу.

Циган підвівся і бачить, що се вже щось не по-вчорашньому.

– А де ж музики? – спитав він.

– Які музики?

– Як які? Аже ж я ваш пан!

– Тю! Навіжений! Що се тобі приснилось?

Оторопів мій циган, розставив ноги і вирячив на народ очі. «Може, й справді се мені приснилось!» – думає він. Та й не став нікому розказувати, щоб ще більше з його не глузовали та не приложили йому якого імення.