Розділ «2. Пролог»

І

Розкинулась єси по всій землі широко;

Імперія всемирна зветься згорда.

Моря, земля і все на ній, що бачить око,

Усе твоє, неволя і свобода.

Свобода тисячам, неволя міліонам:

На тім стоїш, пануєш, порядкуєш.

Все покоряється тобі й твоїм законам,

А хто б оперсь, до кореня зруйнуєш.

Так правиш світом ти і над царьми царюєш.

ІІ

Один був тільки цар, та не від сього миру,

Що нехтував страшну твою потугу.

Носив корону він із терну, а порфіру

З кармазину, невірами на наругу.

Ти віддала й його, через свого Пілата,

Лихим жидам на муку й на пропяттє;

І хоть були в твого помиті руки ката,

Та заслужила вічне ти прокляттє,