Розділ «Кримські відгуки»

Листя широке магнолій важке, нерухоме

Кованим сріблом здається;

Тінь фантастична латаній лягла на блискучий поміст мармуровий.

Лаври стоять зачаровані, жоден листок не тремтить,

Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година.

Вже й на горі, у будинках вогнів не багато лишилось

Злотом червоним горіти. Скрізь тихо,

Тільки поток невидимий гірський, як млиновеє коло, шумить,

Пісня часами озветься десь, ледве лунає…

Часом на вулиці люди проходять безгучно, мов тіні,

Море далеко леліє так ніжно, як мрія.

Легкі тумани серпанками сонні долини вкривають.

Тихо і тепло… І сон не бере, і робота не йде.

Я походжаю по свому балконі, що довгий, високий,

Мов корабельний чердак. Видко звідти всі гори,

Неба широкий намет і далекеє море,

Звідси легше й думкам розлітатись по всіх українах…

Довго я так походжала, а мрії та думи снувались,

Мов на коловроті прядиво тонке; порветься та й знову прядеться.

Часто літали думки мої в сторону рідну, —