Розділ «4»

Прокоповичка послала в пекарню молодиць. Молодиці принесли два горшки варенухи. В клуні пішов дух вареної горілки, меду, перцю та усякого коріння. Гості аж облизувались. Прокоповичка поналивала варенухою чашки та здорові чарки. Важкий дух перцю з медом дійшов аж до другого засторонка, до жидів-музик. Жидки загерготали й зацмокали язиками. Батюшки дражнились з ними через тік, показуючи чашки з варенухою.

– Ну, отець Мельхиседек, тепер начувайся. Після цієї варенухи підеш і ти у танець, – сміявся Прокопович.

– Ану, спробую цього ведмедя, чи потім піду в танець, чи й ніг не підведу, – сказав Мельхиседек.

Тим часом як гості пили варенуху, в двір увійшли цигани й попростували до клуні. За ними гналась ціла тічка собак. Попереду йшли дві плащуваті циганки, закутані од голови до ніг в якесь синє та біле дрантя. В однієї за спиною в торбі теліпалась дитина й насилу виглядала з шматків дрантя. Циганки були обвішані щітками та пучками веретен. Здоровий, чорний, розпатланий циган ледве виглядав з купи решет, ситів та підситків. Циганки приступили до гостей і показували свої щітки та веретена. Циган совав матушкам решета й сита та вихвалював свій крам. Одна циганка приступила до Онисі, взяла її за руку й почала ворожити.

– А поздоров тебе боже! Дай тобі вік довгий! Ож дай свою білу ручку, я тобі всю правду скажу. Ти щаслива і вродлива, будеш жити сімдесят років, будеш мати двадцятеро дітей кучерявих, гарних та чорних, як свята земля. Поклади бідній циганці на руку золотого, я тобі ще більше правди скажу.

Онися поклала циганці на руку золотого.

– Спасибі тобі, молода пані! Бог тебе благословить. Будеш мати тридцятеро сандуликів, будеш жити сто років, та ще не помреш. Ти будеш головою в домі, будеш верховодити над панами, над жидами. Твої сандулики будуть кучеряві, та гарні, та чорні, як сажа. Ти будеш багата, як свята земля. Поклади ще золотого, й ти ніколи не вмреш…

Гості засміялись. Після комедії жидів вже трудно було піддурити гостей. Всі впізнали двох дячих та чорного окатого богуславського дяка. Музики заграли. Циган повів циганок у танець. Циганки почали дикий танець, піднімали руки вгору, крутились на одному місці, тряслись, як в пропасниці, позадиравши голови вгору. Циган підскакував халяндри й так немилосердно бив себе п’ятами в зад, що на йому аж решета стукотіли. Після танців цигани без церемонії попросили собі варенухи, сіли за столами між гостьми й ще довго брехали та ворожили матушкам та батюшкам та верзли всяку нісенітницю.

Вже сонце стало на вечірньому прузі, а обід тягся до полудня. Приданки заспівали:

А все тута не по-нашому,

А все тута не по-вашому!

А снідання до обідання,

Обідання аж до полудня,

А полудень аж до вечері,

А вечеря аж опівночі!

Варенуха розвеселила гостей, але не впоїла.

Матушки й молодиці розспівались, а далі пішли в танець. До самого вечора вони співали й танцювали, доки не настав час вечеряти. Знов молодиці понаставляли на стіл усякої страви, й холодцю, й мнишків; знов десь набрались печені кури, гуси; знов принесли вареників у сметані та всяких пундиків; безкінечник-чарка так само ходила кругом стола. Погулявши та потанцювавши, гості знов сіли за столи.

Тільки що скінчили вечерю, як під одним столом щось страшенно заревло та загарчало. Гості подумали, що під стіл влізла собака, й не звернули уваги. Але через хвилину знов щось заревло страшним голосом і вхопило Мельхиседека за ногу. Мельхиседек почутив, що в його ногу вчепились міцні зуби, скочив з місця й крикнув. Гості замовкли. Коли це з-під стола винирнула страшна, чорна, з рогами голова й лягла мордою на стіл. Роги були волячі, морда чорніла, як сажа, зуби й білки очей біліли. Голова загарчала. Всі крикнули. В одну мить з-під стола вискочив якийсь звір, скочив на стіл і став на чотирьох ногах.

Постать була схожа на ведмедя, обросла довгою шерстю. На голові стриміли волячі роги. Кругом шиї висіли довгі чорні коси, неначе у лева. Чорна морда сердито мигала очима й вищиряла білі зуби та ревла, як ведмідь. Ефект був великий. Серед ночі, після важкої варенухи, при свічках ведмідь і справді-таки налякав гостей. Всі жахнулись знехотя. Дами завищали. Жиди перестали грати. 3вір повернувся двічі на столі, зарів, скочив з стола й кинувся через тік в другий засторонок на жидів. Жиди покидали скрипки, підняли гвалт і простяглись втікати. Ведмідь погнався за одним жидком, впіймав його зубами та давай смикать та рвати. «Ой вей! Ой гвалт! Ой вей!» – кричав боязкий жидок, знестямки тікаючи з усієї сили через тік. Ведмідь піднявся на ноги, жидок беркицнув на тік.

– Чого ти, дурний, злякався? Та це я! – крикнув чайківський дяк, перебраний за ведмедя.