Розділ «* * *»

Ось вони йдуть. Корогва у них має,

наче вогонь. Наче дим наступає,

сива юрба. Сунуть лави тісні,

чутно – співають «про волю пісні».

«Смело, друзья!» Але пісня ридає,

«Смело, друзья!» Мов на смерть проводжає.

Страшно, який безнадійний той снів,

хто ж би під нього боротися вмів?

Ні, не про волю сей спів! Про неволю

плаче, й голосить, і тужить до болю

голос сумний, не вважа на слова,

плач погребовий слова покрива.

«Смело, друзья!» Се в тюрму чи на страту

хоче додати одваги брат брату?

Плаче беззбройний над братом-борцем

так, наче в землю ховає живцем.

Вроджені в злу розпачливу хвилину,

йшли ми в життя в передсвітню годину,

чули ми спів сей у кожній порі,