Розділ «1849»

Доганятиму Петруся.

Обнімемось, поцілуємось, поберемося за рученьки та й підем удвох собі аж у Київ. Треба заквітчаться, – може, в останній раз, бо він казав, що у Броварях і повінчаємося.

(Квітчається і співає).

«Ой піду я не берегом-лугом,

Зострінуся з несуженим другом.

Здоров, здоров, несужений друже!

Любилися ми з тобою дуже.

Любилися, та не побралися,

Тілько жалю серцю набралися».

Оце нагадала яку! Цур їй, яка погана! Побіжу лиш швидше. Оставайтеся здорові, мої високії тополі і хрещатий мій барвіночку.

(Виходить).

Іде додому уночі

П’яненький сотник, а йдучи

Собі веселий розмовляє:

– Нехай і наших люде знають!

Нехай і сивий, і горбатий,

А ми!… хе! хе! а ми жонаті!

А ми!… – Насилу вліз у хату

Та й ліг собі тихенько спати,

Щоб Настю, бачте, не збудить