Розділ «ДІЯ ПЕРША»

Мартин. Процент? Он що! Хіба як процент прикладеш, ну, то воно ніби й так виходить… Ой ні, не так! Але й процентик напух: півтораста без двох? Дерете ви, вибачайте у цім слові, як з рідного батька!

Бичок. Дивно мені слухати такі речі, та ще й від кого? Здається мені, що ти й не дурень на світі, – та й усе село має тебе за чоловіка з неабияким розумом?.. Розсуди ж, будь ласка, що процент на гроші усе єдино, що приплід або ж урожай!..

Мартин. Та воно правда, але ж… З одного б то боку показує ніби й так, а з другого – інше обличчя!.. Бачте, у грошах не бува ні падіжу, ні неврожаю, а усе тілько приплід!. Недаром співається про грошовитого, що каже: "Не потіє, не хворіє, карбованці ліче та всім дулі тиче!.."

Бичок. Дулі тиче? Так то воно збоку здається! А мало моїх грошей пропада на людях; мало я їх роздав на вічне оддання?.. Правда, що у мене таке вже чудне серце, що як тілько уздрю убогого, то навіть готов і сорочку з себе здійняти та йому віддати… Оця ж то позика на вічне оддання і є той падіж та неврожай!

Мартин. Та й я ж кажу, що воно трохи ніби й на правду скидається, але ж…

Бичок. Ну, ти вже почав щось таке плескати, що й купи не держиться!..

Мартин. А які-бо ви палкі, вже й розгнівались?.. Гей, кумцю, кумцю!..

Бичок. Ну, лічи вже, лічи швидше, скілько ти мені винен, бо мені ніколи!

Мартин. Не пеклуйтеся, ця вже турбація не вашої парахвії, от що! Ви собі думаєте: "Кум мій тепер п'яний, а до того ще й дурний, аж крутиться, то й не потрапе тепер полічити?" Овва! (Цмокає губами). Невелика сума, лічили ми і не такі копитали! (Бормоче). Сорок та ще сорок!.. (Б'є себе по лобові). Ось тут у мене ціла книга! А ще й до того, дякуючи вам, трохи й грамотний, хоч мало дрюкований!.. Е, куме, не знаєте ви цієї голови, вона у мене над усі книжки у світі!.. (Знов бормоче). Сорок, та ще сорок, та ще й тринадцять? (Дивиться угору і довго шепотить губами). Так, до копійки, до денежки так!.. (Помовчав). А скільки ж так?

Бичок. Півтораста без двох!

Мартин. Так, і в мене якраз так виходить: півтораста без двох! Заплатимо! Ого-го, Мартина ще й у три тисячі не вбереш!.. Слава господеві, є волики, є й коров'ята, й овечата, і хліба мало не повен тік!.. О, та й допечу я бісовому Юдкові! Вже не дає набір, ач! Не даєш, матері твоїй з хвостом? Осьдечки гроші, питиму на готові! А скажіть, кумцю любезний, чи то вже ваші штуки?..

Бичок. Які ще там штуки?

Мартин. Що Юдко не давав мені набір?

Бичок (ховаючи очі). Бозна-що ви вигадуєте... Слухай, куме, як пак там по батюшці тебе величати, все забуваю!

Мартин (зітхнув). Забуваєте?.. Гм… дивно! Не величайте мене ніяк, то краще буде! Ой, бачу я, що вже вам Мартин обрид та остогид! Плювать мені за це на вас, – ось що! Проп'ю оці гроші, і шабаш! Амінь!.. Бігатимете знов за Мартином, як чорт за грішною душею!

Бичок (ласкаво). Що це на вас, куме, сьогодні напало?

Мартин (обертається). Не говоріть до мене ані же, ані слова!..

Бичок. Слухайте, куме Радивоновичу, государю мій…

Мартин. Ну?

Бичок. Візьміть, будь ласка, ще два карбованцю, та й нехай вже полові воли будуть моїми. Беріть, добру ціну даю.