TextBook У ту самую годину
Біля панського тину…
Семен (переходить йому дорогу). Здоров будь, Іване!
Іван. Тю, диви! Звідкіля це ти узявся?
Семен. Та оце ж тільки що прийшов.
Обіймаються.
Іван. Ну, насилу тебе принесло. А тут, брат, така кумедія… Вже, мабуть, розказувала Одарка?…
Семен. Про Микиту?
Іван. Та еге ж! В’яжеться та й в’яжеться!… Вже я хотів йому ребра полічить, та здорова бісова личина: боюсь, щоб самому часом печінок не відбив… Ну, та дарма! Вже він мені попадеться на зубок: я йому допечу, коли не кулаком, то язиком.
Семен. Та цур йому! Ну, як же ти поживаєш?
Іван. А так: бреду горем, мов тим морем, і враг його зна, коли перебреду. Та про мене довга пісня: багато говорить, та нема чого слухать. Стривай, стривай, дай я на тебе подивлюсь! Е, братухо, та й змарнів, неначе після пропасниці!
Семен. Чужа сторона – не рідна мати.
Іван. Що й говорить! А тут Одарка за тобою так вбивалась, що й… Часом почнеш її розважать, то ще й гірш! Чорти його батька знає, коли б мене так дівчина любила… Що ж, далеко був?
Семен. Та занесло мене аж у Бассарабію!
Іван. Еге, близенький світ! Багато заробив?
Семен. Вісімдесят приніс!
Іван. Ого! Та в Одарки з півсотні на схові.
Семен. А ти ж почім знаєш?
Іван. А як же, хвалилась, що дав заховати.
Семен. Що ж у вас тут нового?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дай серцеві волю, заведе в неволю» автора Кропивницький Марко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДІЯ ПЕРША“ на сторінці 5. Приємного читання.