Розділ «II»

Побрали чарки в руки.

– Тепер, Ганю, так, – промовив о. Хведор, взявши чарку, – або пан, або пропав! Будьте ж ви щасливі вдвох у парі, як і я щасливо ізжив свій вік. А ви, Іване Станіславовичу, жалуйте мою дочку, коли берете клопіт на себе, а то ще як схочу, то й одніму її.

– Годі вже тобі жартувати! І тут не обійдеться без жартів, – промовила матушка. – Пошли, боже, вам з неба чого тільки треба! Дай, боже, вік довгий і щасливий! – приказала Марія Василівна до чарки, втираючи сльози.

– Де ж ви, паничу, будете священиком? – промовила сміливо бабуся до молодого. Вона вигляділа всіх дітей о. Хведора, і молоду – Ганю, і була своєю людиною у господі, а дітям навіть здавалась близькою родичкою. – Чи далеко завезете нашу панну? – спитала бабуся.

Всі засміялись.

– Я не буду священиком, – одказав Серединський, почервонівши на лиці.

Бабуся очі витріщила:

– То наша Ганя не буде матушкою? – спитала вона в Марії Василівни.

– Не буде, Мотре.

– А чим же вона буде?

– Вона буде пані.

– Ох мені лихо! Нехай бог боронить! – прохопилась стара, й сама не зоглядівшись. – Ви, паничу, лучче таки вистарайтесь на священика.

О. Хведор кивнув бабі, щоб вона йшла собі до пекарні, не соромила панів.

А тимчасом у дбайливої господині-паніматки вже й обід постиг. Вона попрохала всіх у столову кімнату до обіда, а бабуся розказувала в пекарні, що їх Ганя не буде попадею. Пішла про те поголоска по селі; загомоніли молодиці. І не раз, зострічаючись з Ганею, благали її добрі люди не йти за пана, а дожидати священика.

Тижнів зо три зоставалося ще до весілля. Тижнів зо три безперестану чути було весільні пісні щодня і щовечора до пізньої ночі в кімнатах в о. Хведора. Як ті пташки навесні, виспівували наймички в пекарні. А в покоях шість сестер Ганиних, готуючи сестрі виправу, перегукувались з наймичками, наче соловейки в гаю. А до їх голосів прилучала б молода свій голос, як та горлиця:

Заручена ти, Ганнуся, 

Зарученая, 

Та подала свою руку 

На заруку.

Ручко ж моя білесенька