Розділ «Ліричні співанки»

Людей там хвилі, гурт швидкий, строкатий,

Мов лабіринти – ходники тісні.

Шукають всі дверей, щоб вийти з хати,

І ламлють руки, всі спотворені, страшні.

Панни та лицарі йдуть щільною юрбою,

Мене самого теж потяг той гурт з собою.

Зненацька сам зоставсь я і дивую,

Як швидко зник той гурт мені в очах.

По ходниках я сам блуджу, мандрую,

А стіни хиляться… Мене взяв страх!

Я на ногах немов кайдани чую,

А серце стиснув розпач, сум і жах…

Аж ось на двері я натрапив сам.

Туди! скоріше!… Боже! хто се там?

Ох, се ж кохана! двері заступає,

Жаль на устах, від туги вид змарнів.

Я кинувсь геть, – рукою милая махає.

Чи осторога то мені? чи гнів?

Але їй в очах світло любе сяє.

Мені той погляд серце так вразив,