– Ну, а може, справді який лихий демон у тій хвилі сміється над нами?
– Га, га, га! – засміявся ти. – Над нами? Чим же ми далися йому на сміх?
– Нашою любов’ю. Може, він завидує їй.
– Гм... як на демона, то се можливо. Та ми маємо міцне забороло на його стріли.
– Яке?
– Саму нашу любов. Її силу... Її щирість. Оту одвертість, що не допускає найменшої тіні між нами.
Ти сказав се з таким дитячим довір’ям, з такою певністю, що в мене навіть не стало духу подразнити тебе. Я затулила тобі уста гарячим поцілуєм.
– І ти, Массіно, так віриш мені? – запитала я.
– Хіба ж можна не вірити тобі? Не вірити отсьому?..
І ти притиснув мене до себе і цілував мої уста.
В тій хвилі від нашої возівні почувся дзвоник.
– Се Генрись збирається їхати, – сказала я мимоходом.
– Нехай собі їде. Ніч місячна, – сказав ти, держачи мене в своїх обіймах.
Затупотіли коні. Затуркотіла бричка. Скрипнула брама. Я ще раз палко поцілувала тебе і легенько увільнилася з твоїх обіймів.
– Хвилинку, Массіно. Я зараз буду тут.
І я вибігла з веранди до салону, звідтам до свого покою і тут мало не впала на ліжко. Мене душив шалений сміх. Я залилася п’яним, божевільним реготом.
– Ха, ха, ха! Ха, ха, ха! Хвилинку, Массіно! Я зараз буду тут. Ха, ха, ха!
Чи довго ти чекав?
Ся хвилинка протяглася троха довго, мій бідний, глупий, недогадливий Массіно! Від тої хвилинки ми не бачилися й досі».
* * *
«Мій бідний, глупий, недогадливий Массіно!»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сойчине крило» автора Франко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сойчине крило“ на сторінці 11. Приємного читання.
TextBook