П’ятизлотник

П'ятизлотник

Хима вилізла з-за печі.

– Як вас Бог милує, свате?.. Що там сваха? А моя Зінька?.. Та сідайте ж бо! – припрошувала Хима, а в самої вертілось на думці: «Головонько ж моя бідна! Чим же я прийматиму свата? Хоч виколупай з пальця, а дай!..»

Хома балакав зі сватом та все якось чудно та неспокійно поглядав на стару: він пам’ятав, що сват завсіди частував його горілкою та що й йому годиться як слід прийняти гостя. Хома таки не витримав: як тільки Хима вийшла з хати, він шуснув за нею до сіней.

– Стара! – почав він тихим та несмілим голосом. – Годило б ся почастувати свата чаркою…

– Та вже ж годило б ся…

Хома замовк та все чухав потилицю.

– Може, там у тебе де є, Химо, хоч на кварту…

– Адже ти знаєш, що нема… Возьми пляшку та біжи до корчми, може, шинкар дасть набір…

– Навряд! – сказав Хома, але взяв шапку та пляшку і пішов пробувати щастя.

Лихий та збентежений повертав Хома з порожньою пляшкою з корчми: шинкар не дав набір. Хома викликав Химу в сіни і показав їй порожню пляшку…

– Знаєш що, Химо… знаєш що, стара… – улесливо шептав Хома. – Свата не можна пустити без чарки… Винеси мерщій твого п’ятизлотника, я духом примчу горілку, ще й здачі тобі принесу… Бо, бачиш, не можна ж так…

– Се смерть моя, а не чоловік! І чого ти напосівся на того п’ятизлотника? Казала не дам – і не дам, і край!.. Хоч забий мене отут – не дам!..

– Дай, кажу!

– Не дам!

– Дай!!!

– Не дам, не дам і не дам!

– Тьфу, сатано!..

Хома плюнув і, хрьопнувши дверима, вийшов надвір. Злість поняла його серце, йому було досадно і на жінку, і на того п’ятизлотника… А вернутися без горілки ніяким побитом не можна. На щастя, трапився кум і позичив на кварту…

Стара зварила бараболі, і так-сяк прийняли свата.

П’ятизлотник перетривав ще одну небезпечну годину, та на те, мабуть, щоб стати причиною незгоди між чоловіком та жінкою… Хома ніяк не міг вбгати в голову думку, що він мусить терпіти голод, коли в скрині лежать гроші, невеликі, правда, але все-таки можна залатати ними хоч одну діру в господарській потребі… Хима трусилася над своїм скарбом, над своїми «білими грішми»; вона так звикла до своєї мрії подарувати п’ятизлотника внучці, що намагання видати п’ятизлотник на що інше дратували її, гнівали несказанно.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «П'ятизлотник» автора Коцюбинський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „П’ятизлотник“ на сторінці 3. Приємного читання.