Розділ 6. Художня література як вид мистецтва

Ґеорг Вільгельм Фрідріх Геґель зауважував, що краса в природі недосконала, досконаліша вона у мистецтві. Предметом естетики є художньо прекрасне. Художньо прекрасне вище від природи, бо "краса мистецтва є красою, народженою і відродженою на грунті духу, і наскільки дух і твір його вищі за природу та ЇЇ явища, настільки ж прекрасне в мистецтві вище за природну красу". На думку Гегеля, прекрасне те, що чудове у своєму роді.

М. Чернишсвський слушно зауважує, "що предмет повинен бути чудовий у своєму роді для того, щоб називатися прекрасним". Наприклад, ліс може бути прекрасний, але тільки "високий, прямий, густий, одним словом, чудовий ліс; корчуватий, жалюгідний, низенький, рідкий ліс, не може бути прекрасний. Троянда прекрасна, але тільки свіжа, необщипана троянда". Одним словом, все прекрасне чудове в своєму роді. Але не все чудове в своєму роді прекрасне; кріт може бути чудовим екземпляром породи кротів, але ніколи не здається він "прекрасним"; цілком те саме треба сказати про більшу частину амфібій, багатьох порід риб, навіть багатьох птахів: чим краща для природодослідника тварина такої породи, тобто чим повніше виражається в ній її ідея, тим вона некрасивіша з естетичної точки зору. Чим краще в своєму роді болото, тим гірше воно в естетичному відношенні. Не все чудове в своєму роді прекрасне, тому що не всі роди предметів прекрасні". М. Чернишевський відзначав, що прекрасне — це миле і дороге людині, а наймилішим на світі є життя, "таке життя, яке хотілось би їй вести, яке любить вона; потім і всяке життя, тому що все-таки краще жити, ніж не жити; все живе уже з самої природи своєї жахається загибелі, небуття і любить життя. І здається, що визначення: "прекрасне є життя", "прекрасна та істота, в якій бачимо ми життя таким, яким повинно бути за нашими поняттями; прекрасний той предмет, який виявляє в собі життя або нагадує нам про життя, задовільно пояснює всі випадки, які збуджують у нас почуття прекрасного". Як бачимо, М. Чернишевський вважає, що життя вище від мистецтва, у трактуванні прекрасного автор стоїть на позиціях антропологізму. Прекрасне в житті не можна ототожнювати з прекрасним в мистецтві. Прекрасне у житті — це все позитивне, це творення. Руйнування, загибель — не є красивими. У творах мистецтва можна прекрасно відтворити найпотворніші життєві явища.

Прекрасне має об'єктивно-суб'єктивний характер. Там, де немає людини, нема і поняття про прекрасне. Австрійський філософ Р. Фішер писав, що краса є предметом для нас і станом нашого суб'єкта, вона стан і наша дія.

6.3. Естетичний ідеал

Уявлення письменника про життя, яким воно має бути, є його ідеалом. Термін "ідеал" у перекладі з грецької мови — ідея, поняття, образ, уявлення, взірець досконалості, найвища мета. Є ідеали політичні, наукові, моральні, економічні. Ці ідеали виражаються в поняттях. Ідеали виростають на ґрунті дійсності, але вони випереджають дійсність, виявляючи тенденції її розвитку, мобілізують енергію людини. Естетичний ідеал має конкретно-чуттєвий і конкретно-історичний характер, в епоху середньовіччя ідеалом був відважний рицар і смиренний монах. В епоху Відродження рицарський ідеал стає об'єктом сміху ("Дон Кіхот" Сервантеса). Ідеалом епохи Відродження є гармонійно розвинута особистість, у якій органічно поєднуються відвага воїна, мудрість ученого і талант художника.

І. Кант вважав, що ідеал є нормою, зразком для наслідування: "Як ідея дає правила, а ідеал слугує у такому разі праобразом для повного визнання своїх копій, і в нас немає іншого мірила для наших учинків, окрім поведінки цієї божественної людини в нас, з якою ми порівнюємо себе і завдяки цьому виправляємося, ніколи, однак, не маючи змоги зрівнятися з нею". Ідеалом може бути лише образ людини, бо лише вона, за Кантом, може ставити най велич піші цілі.

Особливу увагу приділяв ідеалу Геґель. На думку Гегеля, ідеал визначає зміст мистецтва, яке є однією з форм пізнання абсолютної ідеї. У ньому поєднуються об'єктивні і суб'єктивні сторони діяльності. Об'єктивна сторона — це дійсність, що реально існує. Щодо суб'єктивної сторони, то ідеал є сукупністю цілей, ідей, носіями яких є прогресивні сили суспільства. Рух до досконалого суспільства породжує нові суперечності, які вимагають нового ідеалу. Ідеал постійно змінює свій зміст.

Без ідеалу мистецтво перетворюється в копію дійсності. Естетичний ідеал може втілюватися в образ-персонаж, в образ оповідача, ліричного героя. Носієм ідеалу найчастіше є позитивний герой. У тих творах, де нема позитивних героїв, виражається туга за ідеалом, ідеал утверджується шляхом заперечення негативного.

У кожному художньому творі є авторська емоційна оцінка. Справжній художній твір викликає глибокі емоції. їх сила і глибина залежить від культури, інтелекту, віку, темпераменту читача, емоційність — критерій художньої цінності твору. Твір, не здатний викликати емоції, не може досягти своєї мети. Емоційність — фактор жанрової градації художньої літератури. Без емоцій, трагічних характерів годі уявляти собі трагедію, без сміху і комічних характерів — комедію.

Емоційність мистецтва посилюється його образністю, естетичною специфікою. "Ціль поезії, — за словами І. Франка, — є викликати в душі читателя живі образи тих людей чи речей, котрі нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу самого поета в хвилі, коли творив ті образи".

6.4. Види мистецтва, їх класифікація

6.5. Особливості художнього пізнання

Характерною особливістю мистецтва є образність. Наука оперує цифрами, поняттями, силогізмами. Вона дає об'єктивну, точну характеристику предмета. Мистецтво — творче відображення дійсності, воно включає вигадку, фантазію, авторську оцінку, змальовує світ з позицій прекрасного. І. Франко писав: "Освідчення, характеристика і груповання фактів у історика і в повістяра зовсім відмінні: де історик оперує аргументами і логічними висновками, там повістяр мусить оперувати живими людьми, особами". Порівнюючи історію і літературу Аристотель писав: "Завдання поета — говорити не про те, що справді сталося, а про те, що могло б статися, тобто про можливе або неминуче. Історик і поет відрізняються один від одного не тим, що один із них говорить віршами, а другий — прозою (можна Геродотові твори викласти віршами, і все-таки це була б історія, хоч і у віршах); відрізняє їх те, що один говорить про події, які справді відбулися, а другий — про те, що могло б статися. Тим-то поезія і філософськи глибша, і серйозніша за історію — поезія говорить більш про загальне, а історія — про окреме".

Звичайно, образне мислення характерне не лише для митця" але й для вченого. В свою чергу, логічне мислення властиве письменникам. Письменник пізнає життя і як політик, і як економіст, і як соціолог, і як психолог, і як філософ, і як історик.

Економісти, соціологи вивчають загальні закони розвитку суспільства, їх вплив на життя людей, медики — людський організм, психологи — загальні закони людської психіки. Наука — сфера позаморальна і позаестетична, а мистецтво оцінює зображене з позицій добра і краси. Наука вивчає світ однобічно, вона, за словами М. Чернишевського, робить ніби "розріз" предмета, мистецтво прагне до всебічного, універсального зображення конкретного предмета. Письменника цікавить зовнішність героя, його вчинки, поведінка, ставлення до навколишнього світу, психологія, логіка характеру, мова. В епічному і драматичному творі кожен герой має своє ім'я і прізвище. В науці конкретне, індивідуальне не враховується, в художньому образі органічно поєднується загальне та індивідуальне. Конкретно-чуттєвий характер відрізняє художній образ від наукового поняття.

Вчений (медик, хімік, біолог, фізик) робить узагальнення на основі багатьох фактів. Для письменника має значення навіть випадкове і виняткове. Вони можуть бути матеріалом для художнього узагальнення.

Мистецтво, маючи наочний характер, є доступнішим, ніж наука. Наука важче сприймається. Пізнання наукової істини, відзначає Геґель, "потребує своєрідної культури, великих зусиль і багатоманітних пізнань в галузі певної науки та розуміння її місця серед інших дисциплін. Інтереси ж такого роду занять не є всезагальною рушійною силою людського серця, а завжди обмежуються вузьким колом осіб".

Наука робить нас фахівцем у певній галузі знань, мистецтво виховує людські почуття, знайомить із суттю добра і зла, краси і потворності. Наука і мистецтво мають свої відкриття. Вчені відкривають планети, розкрили будову атома. Мистецтво розкрило трагедію довірливого Отелло, хвилюючі почуття Тетяни Ларіної. Наука впливає на мистецтво. Під впливом учення Дарвіна про походження родів і видів у природі з'явився еволюційний метод у літературознавстві. Е. Золя намагався генетично дослідити походження вад у героїв своїх творів. У свою чергу мистецтво впливає на науку. Подорож на підводному човні спершу зробили герої Жюля Верна, згодом були сконструйовані підводні човни.

У мисленні вченого і письменника є багато спільного. Є люди, які виявляють схильність як до науки, так і до мистецтва. Так, І. Франко був не лише письменником, але й істориком і теоретиком мистецтва, Софія Ковалевська захоплювалася і математикою, і літературою. Шекспір цікавився хворобами мозку, він так переконливо показав божевілля Короля Ліра, що психіатри не мають до цієї сцени ніяких претензій.

Образний спосіб пізнання виник раніше, ніж науковий. Для давніх греків філософією була міфологія, за допомогою міфології вони пояснювали незрозумілі політичні, економічні процеси, явища природи і долі людей.