Розділ 2. ПРАКТИЧНИЙ КУРС

Проте несподівано спалахнуло кохання, що призвело його до бунту. Саме кохання, а не просто захоплення, що регламентувалося законом сексуальних відносин ("Les sexualis"), відповідно до якого "всякий из Нумеров имеет право - как на сексуальный продукт - на любой номер" [ ; ]. Відображаючи людські стосунки на рівні математичної фіксації та статистики, автор до граничної точки знизив поняття духовної близькості, що мало бути покладене беззастережно в основу подібних взаємин.

Замятін навмисне вжив слово "нумер" замість "номер", ніби підкресливши іноземні походження слова. Цим самим пояснювалася його надзвичайна увага до звучання слова, його фонової оболонки, до кожного окремо взятого звуку, впізнаючи у цьому натяк на можливі асоціації та смислові можливості. Ю. Анненков пригадав, що під час однієї з лекцій, прочитаної Замятіним, саме в час роботи над романом, письменник розмірковував на тему: про що говорять звуки?

"...Д и Т - о чём-то душном, тяжком, о тумане, о тьме, о затхлом... С А - связывается широта, даль, океан, марево, размах. С О - высокое, глубокое, море, лоно. С И - близкое, низкое, стискивающее и т. д.".

Чи можна прийняти точку зору, що це випадкове тлумачення? Припустити можна, проте ігнорувати подібні твердження не варто, тим паче, що більшість із цих звуків вибрані ним в якості імен для персонажів роману.

Перша супутниця героя - О-90. У даному разі графічна закругленість, що повторювала і у літері, й у номері, створила відчуття жіночності. Принаймні, ця законослухняна героїня не надто розумна ("скорость языка" у неї завжди перевищує "скорость мысли"), теж порушить наказ "Les sexualis", втілили в життя омріяну думку про дитину.

У Єдиній Державі право на материнство та батьківство надавалося тільки "нумерам" із певними фізичними даними. О-90 до числа них не відносилася, і її мрія - своєрідний бунт проти пригнічення в людині справжнього єства.

Ім'я іншої героїні - 1-330. Перше враження: "тонкая, резкая, упрямо-гибкая, как хлыст...". Як батіг, і графічне накреслення літери в її імені - латинське І, яке одночасно читалося і як цифра І, - знак особистості, індивідуальності у світі, де панувало "ми". Зустріч із нею розбудила у герої дещо дійсно недозволене і тому для нього страшне - у ньому прокинулася душа.

З одного боку, 1-330 виконала покладене на неї завдання, пов'язане із пробудженням у Д-503 так званого "важкого" кохання. Проте, чи закохана вона? Це питання суперечливе. Появу 1-330 Ю. Тинянов, дослідник творчості Є. Замятіна, прокоментував наступним чином: "В утопию влился "роман" - с ревностью, истерикой и героиней". Д-503 відчайдушно ревнував кохану і до Охоронця - S, і до поета - R. А ревнощі - почуття недозволене у Єдиній Державі. Та й сам герой раніше вважав його властивим тільки дикунам, які колись, дуже давно, проживали на цій території.

Тим відразливіше пролунало для математика правда, що він почув її на допиті з вуст Благодійника, який вимагав назвати імена бунтівників: "Им вы нужны были только как строитель "Интеграла"...". Однак тоді Д-503 ще не виказав нікого, не зміг переступити через так нещодавно набуту душу. Все виявилося простим і зрозумілим незабаром - після виконаної над ним операції по видаленню Фантазії. Тоді він перелічив усіх, тоді ж побачив смерть тієї, яку кохав, тоді ж зміг знову отримати насолоду від неминучої перемоги та всезагального щастя: "Я уверен - мы победим. Потому что разум должен победить".

Трагічною іронією, на нашу думку, звучала у фіналі роману така обіцянка перемоги та щастя.

Дія в романі перенесена до далекого майбутнього. Після закінчення Великої двохсотрічної війни між містом та селом люди стали громадянами Єдиної Держави. Новий порядок, що розпочався з війни зі своїм народом, був націлений на знищення. Щоправда, вижила невелика частина населення, проте це були найкращі, найсильніші.

Герой роману постав перед читачем задоволений життям. Ного не дивувало, не викликало жодних підозр, що місто-держава, у якому він жив, оточене скляною стіною. У цьому місті не було живої природи: не чути співу птахів, не вигравали сонячні промені у калюжах на асфальті. "Квадратна гармонія" вулиць та майданів, жахлива до абсурду, вражаюча однаковість життя "номерів", доведена до абсурду рівність людей викликали захоплення оповідача. Всі "нумери" однаково одягнені, мешкають в однакових кімнатах величезних багатоповерхових будинків. Ці кімнати у будинках із прозорими стінами нагадували клітки-камери, за мешканцями яких ведеться постійний нагляд.

Підстав для заздрощів один до одного у них немає. Можна припустити, що всі задоволені життям і щасливі. Проте деякі ситуації та аспекти дозволили нам у правдоподібності удаваного щастя засумніватися.

Відчувалося, що позиція автора різко відрізнялося від точки зору Д-503, і чим більше той захоплювався образом життя "нумерів", тим страшнішого вигляду набули змальовані ним картини.

Надзвичайно показовою у плані жорстокості "нумерів" у відношенні один до одного стала історія так званої Великої Операції. Це найвищий щабель насилля над людиною, до якого вдавалася Єдина Держава з метою вивільнення та повного знищення тієї частини мозку, у якій народжувалась фантазія.

Однак жахливе знищення людської плоті - це знищення людського духу, умертвіння душі. Цій операції були піддані примусово всі "нумери" після того, як було придушено повстання членів "Мефі", які виступали проти тоталітарного режиму. Таким чином, Держава надійно застрахувала себе від повторення революцій та інших небезпечних проявів вільної волі громадян.

Читач став свідком втручання держави у потаємний світ особистості, до її най-тонших душевних сфер.

У щоденнику Д-503 розповів про своє кохання до революціонерки 1-330 і про раптову хворобу - виникнення у нього душі. Під впливом 1-330 багато що змінилося у його світовідчутті. Розпочався процес пробудження душі. Це був для нього єдиний шанс стати людиною, тобто відчути всі муки і радощі людського буття.

Проте після операції Д-503 втратив свої благородні риси та особистісні уподобання. Він перетворився із людини мислячої на людину, якою легко керують, тобто таку, що відповідала усім вимогам "достойного" громадянина Єдиної Держави.

Такому пекельному світу протистояв у романі світ за Стіною. Там мешкали нащадки тих небагатьох, хто пішов після Великої Двохсотрічної війни у ліси, проте їхнє суспільство знаходилося на примітивній стадії розвитку.