Розділ 2. ПРАКТИЧНИЙ КУРС

Глан вирушив на полювання у далеку Індію. Там він одержав листа від Едварди з проханням повернутися до неї. Але для нього вороття назад нема. Він зробив усе можливе, щоб викликати у свого суперника ревнощі і лють. І той вбив героя.

"Коли руйнуються любовні стосунки, - руйнується світ," - писав Кнут Гамсун у своїх нотатках до роману "Пан".

Намагаючись розв'язати складну проблему відносин людини й природи, Кнут Гамсун підкреслив, що всі ми діти природи, а тому не можемо нехтувати одвічними законами єдності, мудрості, гармонії. Саме та людина, яка усвідомила її причетність до неосяжного океану природи, може бути і буде щасливою. Жодні здобутки цивілізації не замінять людині простих і щирих почуттів, які полонили її душу під час спілкування з природою. Саме тому письменник шукав непереборну силу кохання в таїнствах природи, таїнствах людської душі. Для Глана увесь світ був казкою. Він умів слухати природу, уловлювати її тиху музику, усім серцем відчувати свою єдність з нею. Природа заполонила душу Томаса, а не переборола його почуття. Він лише у лісі міг бути самим собою, жити повноцінним життям, відчувати його красу, тому він змінив військову форму на "одяг Робінзона" і жив у хижці разом зі своїм собакою Езопом. Світ цивілізації герой сприйняв як недосконале, штучне відображення світу природи. Він "тішився запахом коріння й листя, запахом соснової живиці", і ніщо не бентежило його душу.

Імпресіоністичний психологізм - головна стильова ознака імпресіоністичної техніки письма. Дослідник Георг Брандес зазначав, що Кнут Гамсун "відтворив душевний кінематограф" завдяки нечуваному психологічному імпресіонізму. Не всі події у творі можна назвати вмотивованими і логічними (вбивство Томасом Гланом свого вірного друга - собаку Езопа). Мотивація цього вчинку не лежала на поверхні тексту, герой діяв за внутрішнім передчуттям, миттєвим враженням.

В образі Глана знаходимо риси неоромантичного героя. Це мужня людина, яка протистояла суспільству (відчужений від людей, самотній), йшла на ризик, потрапляла у незвичайні обставини і намагалася їх подолати.

Внутрішні зв'язки можна простежити між романом "Пан" Кнута Гамсуна та повістю "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського. І для норвезького, і для українського письменників Пан (Чугайстер) - це уособлення сил природи. Він сприймався як символ єднання людини з природою, що навчив людину бачити прекрасне, що завжди допомагав зберегти душевну рівновагу. Український письменник стверджував, що і людська пісня, і людська праця - все дихало первісною дикою природою. Віднайти мелодію, яка була б співзвучна з красою гірських пейзажів, Іванові Па-лійчуку довго не вдавалося. Але після зустрічі з богом лісів - Чугайстром, - яка і здивувала хлопця, мелодія прийшла до нього легко і просто. Український письменник у своїй повісті прагнув відтворити оригінальне міфологічне світосприйняття гуцулів, показати їхнє, овіяне казковістю, міфами і повір'ями життя. Іван Палійчук став частиною природи, адже з дитинства "знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий Чугайстр, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири. ... Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег, що співають пісень, вигадують байки і молитви...". Тобто, вже з раннього віку свідомість Івана була "налаштована" на сприйняття міфологічного досвіду, виробленого гуцулами протягом багатьох віків. Він чув голоси предків, зростав в атмосфері міфу карпатських лісів та полонин. Ставлення Івана до міфологічного світу змінилося після смерті Марічки. Страх перед демонічними силами витіснив завдяки великій силі кохання, яке він втратив зі смертю коханої. Тому Іван рятував нявку-Марічку, граючи Чугайстрові пісню, яку підслухав у щезника.

Український та норвезький митці у своїх творах через внутрішній світ людини відтворили карпатську міфологію, яка поєднала в собі язичницькі та християнські вірування та античний міф про Пана. Неповторного колориту творам надали "постаті міфологічних істот - уособлень надприродної сили", матеріалізація яких у "Тінях забутих предків" виступила як "Суб'єкт спілкування у відносинах з героєм", а в "Пані" - як "об'єкт спостереження героя над цим світом".

Слушною буде фраза, взята із роману українського письменника-сучасника Валерія Шевчука з його роману "Горбунка Зоя": "Любов між особами різної статі - це не мир, а війна, взаємне завоювання і поборювання, саме тому на цьому полі відбувається стільки трагедій: інколи таке змагання ведеться не на життя, а на смерть... і така війна в деяких людей стає смислом їхнього існування, тобто вони на цьому полі ніби воїни-професіонали". Український письменник трактував проблему любові подібно до того, як її показав і норвезький романіст Кнут Гамсун. Спільне у цих двох письменників те, що вони відобразили пристрасть, деякою мірою агресивність, безконтрольність почуттів, трагізм стосунків між людьми, а усе це притаманне літературі модернізму. Кохання у Гнута Гамсуна було коханням-стражданням, коханням - "грою", війною між особами різної статі, що не схоже на боротьбу за якісь ідеали або уподобання, це "втеча" від себе, тому Валерій Шевчук назвав цю ситуацію війною "воїнів-професіоналів".

Багато спільного з Кнутом Гамсуном у трактуванні проблеми любові можна знайти у Лесі Українки, яка у своїй відомій поемі "Лісова пісня" писала: "Кохання - як вода, - плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить.

Де пал - воно кипить, а стріне холод - стає мов камінь"

Почуття головного героя роману Кнута Гамсуна лейтенанта Глана, описані в розділі "Смерть Глана", можна порівняти з душевним станом ліричного героя Олександра Олеся:

Ні, забуття не дасть мені й сама природа...

Нехай вона і дивна, й молода,

Але її краса і врода

Твою красу і вроду нагада.

До моря б я побіг, де лащуть берег хвилі.

Але мені згадаються в той час

Твої і ласки, й руки білі,

Що на плечах моїх були не раз.

Я втік би в темний гай, що слухать як шепоче