2) вибудовування свого ілюзорного світу відповідно до власного уявлення про ідеал;
3) засвідчення двозначної ролі мистецтва у людському житті. Воно животворне, але може набувати руйнівної сили;
4) створення власного міфу про мистецтво, головні ідеї якого такі:
o творчий геній - з самого початку зло, бо перебував не в гармонії зі світом, а виникає всупереч світові як опозиція до нього;
o шлях мистецтва - антигуманний, бо творчий пошук і творчі досягнення не мали нічого спільного з моральністю, яка здавна використовувалися владою, що з її допомогою стримувала руйнівні інстинкти натовпу;
o крах генія у світі спричинений принциповою неможливістю поєднати поза-особистісну досконалість і свою внутрішню недосконалість нездатністю, незважаючи на всі хитрощі, самому стати джерелом досконалості, привласнити її собі і змінити світ, наповнивши його гармонією;
o у центрі - митець, який прагнув перетворити недосконалий світ і недосконале "Я", навіть здобувши перемогу й отримавши владу, виявився нездатний дати раду інертному опору світу.
5) герої у П. Зюскінда - герої-маргінали, які перебували "по той бік" етичних обмежень і заборон, тих основоположних принципів, на яких ґрунтувало буття індивіда в суспільстві. В свою чергу, маргінальність як поняття - це специфічна опозиція індивіда до загальноприйнятих норм соціально-культурного життя;
6) події у творах відбувалися не в тій художній реальності, що для свого розуміння вимагала співвіднесення з реальністю емпіричного, а на певному ілюзорному просторі культури, який отримав статус надреальності.
На сьогодні у науково-методичних посібниках майже відсутній критичний аналіз творчості Патріка Зюскінда. Хоча з'явилися деякі зауваження вчених-науковців стосовно творчості митця та його роману "Запахи. Історія одного вбивці".
Так, на думку Є. Венгерової, однієї з перекладачів творів письменника, "роман "Парфуми" звучав як пересторога про злочин, який полягав у розриві людини з природою, у безсоромному та безжальному насиллі над нею... у забутті заповідей.... у самовдоволеному та ненаситному марнославстві володіння.... Воістину, все зло світу витікало з одного джерела, і це джерело був вакуум людської любові до Бога та ближнього". На її думку, "метафорами такого масштабу, як у Зюскінда, в ні-мецькомоеній прозі XX століття могли похвалитися хіба що Т. Манн або Г. Гессе ("Гра в бісер")". Критик слушно відзначила, що у фундамент твору закладено "метафору запаху як універсального, підсвідомого, всеосяжного зв'язку між людьми".
Г. Аполлінер писав: "Оволодіння досконалістю вимагало знищення життя, парфуми (мистецтво) так і залишилися маскою, чимось зовнішнім щодо митця, ні на крок не наближаючи його до розуміння самого себе, не рятуючи від смердючих туманів, які виявилися не маскою, а "власним запахом" Гренуя. Сюжет роману завершився знищенням серед цвинтарного смороду мистецтва (парфумів) і митця (парфумера Гренуя)".
Д. Затонський писав про роман наступне: "Розгорнувши історію парфумера, Зюскінд вийшов "не в широкий світ, а до широких лаштунків. Єдине, що йому імпонувало, - це іронія. Тобто романна ситуація від початку до кінця сконструйована і розгорталося не у просторі реального світу, а у просторі сцени".
"Те, що описав Зюскінд, можна не тільки впізнати за запахом, відчути на смак, побачити і почути. Це художник, який вмів представити життя вбоге і зникле в його великому внутрішньому драматизмі" - відгуки газети "Tages - Anzeiger", Цюрих.
Редактори цієї газети відгукнулися і про повість "Голубка": "В "Голубці" майже не було ніякої дії, але вона діяла на людину як буря, рідкий шедевр сучасної прози, захоплююча, психологічна вишукана повість... за своїм художнім рівнем належала до великих зразків європейської новелістики".
У 1985 р. П. Зюскінд, до цього маловідомий німецький автор, видав у Цюриху роман "Запахи. Історія одного вбивці". Книга мала грандіозний успіх, що можна зрівняти лише з тим, який випав на долю іншої німецької книги - "На Західному фронті без змін" Е. М. Ремарка. Твір називали "тремтливо прекрасним романтичним детективом" і "романом, що відверто духмянів успіхом". Роман письменника був перекладений іншими мовами і 5 років не випадав зі списків бестселерів. Цей твір не про злочин, адже у ньому не було ні детективної інтриги, ні традиційних для цього жанру пошуків злочинця (він відомий читачеві), та й фінал твору аж ніяк не детективний. Якщо це історичний роман, присвячений відомому парфумерові XVIII ст., то як сприймати ті дивовижні метаморфози, що відбувалися протягом твору із парфумером і його творінням - фантастичним ароматом, що підкорив натовп? Може, це різновид маслітератури, що нині вироблялися із суміші історії, фантастики та детективу? Але версію спростовували складні філософські проблеми, що стали стрижнем твору.
Один з перекладачів роману слушно відзначав, що у фундамент твору закладено "метафору запаху як універсального підсвідомого, всеосяжного зв 'язку між людьми".
Здавалося, що за дивний різновид мистецтва - парфумерія: царина, де витвір за лічені години розвалюється на ефемерні атомарні залишки, а майстер, який виготовляв парфуми, приречений усе життя комбінувати для чиїхось пахов шедеври.
XVIII ст., в якому, з волі авторів "Запахів" розгортається загадковий сюжет роману, виявилось для сторіччя XX цікавішим не особистостями філософів-енциклопедистів, що заклали основи сучасного раціоналістичного світосприйняття, а постатями маргіналів типу Маркіза де Сада, що ілюстрували безглузді сторони раціоналізму ще в момент його виникнення. До ірраціональних моментів XVIII ст. автор додав також історію свого героя, парфумера Жана-Батіста Гренуя. А те, що в романі йшлося про особистість незвичайну, свідчило ряд "геніальних чудовиськ", серед яких посів своє місце і герой роману: Маркіз де Сад, Сен-Жюст, Фуше, Бонапарт.
Маргінальність як відмова від культурно-моральних стереотипів, як шлях до нових форм протистояння й навіть підкорення соціуму, як випробування естетичного періоду до світу (адже тільки стихійне, естетичне почуття випадає з системи суспільних правил) - ось коло ідей, що втілилися у романі П. Зюскінда "Запахи".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XX століття» автора Давиденко Г.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛЕКЦІЯ 17. Література постмодернізму“ на сторінці 2. Приємного читання.