TextBook "... єдине, що збереглось у близнюків спільне, був самотній вигляд, властивий усій родині..." - про Хосе Аркадіо Другого і Ауреліано Другого.
"...надто багато років вона страждала і бідувала, завойовуючи собі привілеї самотності..." - про Ребекку.
Отже, мотив смерті у романі "Сто років самотності" тлумачився як:
o "самотність смерті";
o самотність як неможливість виправдати доцільність свого існування;
o самотність як результат нехтування законами природи і моралі;
o самотність як стан втрачених надій;
o самотність як прояв невміння і небажання пізнати переваги простого життя;
o самотність як прояв "ницості буття";
o самотність як причина виродження роду Буендіа;
o самотність як єдино можливий спосіб віднайти душевний спокій;
o самотність як наслідок закоханості;
o самотність як єдино можливий і необхідний спосіб існування людини Г. Г. Маркес робить зі свого роману певні висновки:
o замкненість роду, відірваність від реального часу призвела до його самотності, а далі - вимирання, знищення - така логіка того художнього світу, який зображено у романі;
o як тільки герої відірвалися від землі і почали займатися справою індивідуальною - "підприємництвом", вони втратили свою моральну опору і врешті-решт зникають у "біблійному вихорі";
o людина, родина, рід, якщо вони самотні, приречені на самознищення. Людство, вражене вірусом індивідуалізму, може врятувати лише духовне єднання. А шлях до цього починається з любові.
"Полковнику ніхто не пише" За жанром це повість, написана у 1958 р. Відомо, що вона увійшла в однойменну збірку його творів, куди були вміщені ще оповідання 1947-1972 рр. Книга була видана в Боготі на кошти, зібрані друзями.
Залишившись практично без засобів для існування, Маркес переїхав до Парижа, де спочатку навіть збирав порожні пляшки, щоб якось прогодувати себе, а у вільний час працював над повістю. Згодом друзі допомогли письменнику переїхати до Латинської Америки і оселитися у Венесуелі.
Головний герой твору - 75-річний полковник, ветеран громадянської війни, яка закінчилася вже 56 років тому. Дев'ятнадцять років тому, коли Конгрес прийняв закон про пенсії, розпочався процес визнання, який тривав вісім років. Після цього пройшло ще шість років, перш ніж героя включили до списку пенсіонерів "12 серпня 1949 року". Так було написано в останньому листі, якого одержав чоловік. Увесь цей час він разом зі своєю дружиною чекали на повідомлення про довгоочікувану пенсію. Подружжя жило у страшенних злиднях, до того ж дружина була хвора на астму. Болю обом додала втрата єдиного сина Агустина, який помер дев'ять місяців тому (його вбили), після чого батьки відчували себе сиротами. У будинку ще жив півень, на якого теж витрачали певні кошти, як на повноправного члена родини.
Не маючи засобів для існування, вони почали продавати речі з власного будинку. Гроші дружина зберігала під матрацом, зав'язавши їх у хустку. Ці гроші вони одержали, продавши швейну машинку Агустина. Протягом дев'яти місяців з чоловіком рівномірно розподіляли їх між собою та півнем.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XX століття» автора Давиденко Г.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛЕКЦІЯ 13. Латиноамериканська література. Г. Г. Маркес“ на сторінці 3. Приємного читання.