Розділ «ЛЕКЦІЯ 10. Норвезька література. Г. Ібсен, К. Гамсун»

o душевна піднесеність персонажів;

o певна загадковість обставин, у яких опинилися герої;

o зворушливе і невтримне прагнення героїв до свободи і справедливості;

o кришталева чистота їхніх душ.

Письменник цікавився Сходом та теплими країнами, тому опублікував у журналі "Самтиден" уривок, який мав назву "Смерть Глана". Це вважалося останнім розділом книги, дія якої відбувалася в Індії.

Не було ніякого сумніву, що образ Томаса Глана був навіяний Стриндбергом. У той час жодна людина не справила на Гамсуна такого враження, як Август Стри-ндберг. Він назвав себе твариною, яка прагнула назад до лісу.

Прототипом Едварди стала Лаура Валсе - перше кохання письменника. Спочатку він назвав твір "Едварда" - ім'ям головної героїні, але коли книга вже була готова до друку, змінив назву на "Пан", бо центральним образом, не зважаючи ні на що, все д залишилася сила природи, бог Пан.

У класичній міфології Пан - син Гермеса, бог лісів, отар, пастухів, який переслідував німф у пориві закоханості. Коли народився великий Пан, то його мати, німфа Дріопа, глянувши на сина, втекла, бо той мав цапині ноги, роги і довгу бороду. Але батько, бог Гермес, зрадів народженню сина, узяв його на руки і відніс на світлий Олімп, де всі Боги гучно вітали народження бога. Пан не залишився жити на Олімпі, а пішов у тінисті ліси й гори, де пас стадо, грав на дзвінкій сопілці. Як тільки чули німфи її чудовий звук, одразу юрбами поспішали до нього і невдовзі веселий танок рухався зеленою відлюдною долиною під звуки музики Пана, який і сам любив брати участь у танцях німф. А коли настав жаркий полудень, він йде у гущавину лісу і відпочивав. Небезпечно його тоді турбувати. Пан запальний і міг у гніві наслати тяжкий гнітючий сон чи панівний страх. Але якщо бог не гнівається, то він милостивий і добродушний.

Схожість Глана з Паном у тому, що він мав безмежну владу над жіночими серцями. Поява Пана на порохівниці Глана засвідчила те, що як мисливець він знаходився під опікою бога. З богом Паном герой роману тісно пов'язаний невидимими ланцюгами. Для письменника людина - це передусім частина світу. Пан - втілення стихійного життєвого начала, яке живе у кожному з героїв: і в Глані, і в Едварді, і в Єві. Цю особливість роману помітив О. Купрін: "Головна особа залишалася майже не названою - це могутня сила природи, великий Пан, дихання якого відчувалася і в морській бурі, і в білих ночах з північним сяйвом... і в таємниці кохання...".

За жанром "Пан" - це психологічний роман, бо автор сконцентрував увагу на психологічному боці кохання. Розповідь йшла від першої особи, від імені головного героя. Це своєрідні нотатки про те, що сталося з ним декілька років тому. Така форма розповіді надає більшої достовірності подіям, про які йшлося у творі. Роман став "сповідальною прозою" письменника, оскільки виявилося схожість головного героя і автора твору, позиція письменника вимірювалася через світогляд головного героя. Всі події відбувалася на лоні природи.

Головною темою стала тема кохання, кохання-страждання. Воно виникла як непереборна сила, яка не контролювалися розумом, не знало перепон, не зважало на моральні устрої та норми. Кохання у Гамсуна не привело до щастя і не дало спокою, а стало вічним двобоєм ворогуючих сил, котрі прагнули єднання.

Роман "Пан" складний за проблематикою. Він порушив філософські і морально-етичні проблеми: сенс людського буття, сутність щастя і страждання, стосунки людини і природи, їх взаємоіснування.

Останній прозовий твір Кнута Гамсуна 90-х років - Роман "Вікторія". Він був написаний за надзвичайно короткий час: ще в липні 1898 року Гамсун не уявляв собі його повного обсягу, а в кінці вересня "Вікторія" була готова до друку.

Сюжетну основу твору склала історія трагічного кохання. Недаремно Кнут Гамсун зауважив, що "Вікторія" - "це ліричний твір", у центрі якого любовний конфлікт, подібний до того, який був показаний у "Пані". У романі звучав не лише мотив фатальної приреченості сильного почуття закоханих, а й мотив суспільної нерівності.

Син мірошника йшов і думав, що коли виросте, то буде виробляти сірники. Це робота небезпечна: вимастила руки в сірку і жоден сміливець не наважиться привітати. В лісі юнак провідав своїх птахів, які були його друзями.

Юханнес, так звали хлопця, був 14-річним підлітком, широкоплечим, загорілим на сонці, великим майстром вигадувати різні нісенітниці. Батько повідомив, що за ним послали із Замку. Хлопець зустрів молодих вельмож, допоміг їм розміститися у човні. Всі діти були взуті у чоботи і лише Вікторію, взуту в черевички, дівчинку 10 років, треба було перенести на руках.

Юханнес хотів це зробили, але Отто, молодик з міста, випередив. Хлопець хотів разом з усіма піти на острів, але йому треба було берегти човен. Він думав і уявляв, як рятує Вікторію.

Пройшли роки. Юханнес виріс, йому було двадцять, цілими днями сидів над книжками. Виросла і дівчина подорослішала, не впізнала Юханнеса. Між ними відбулася розмова. Юнак витягнув з води утоплену Каміллу. Вікторія хотіла зробити спробу зізнатися, але не змогла. Минали дні, герой поїхав до міста і зустрів там Вікторію. Виявилося, що вона заручена з Отто, який випадково загинув під час полювання. Після цієї пригоди Вікторія стала вільною, але доля знову розвела шляхи двох закоханих людей. Юханнес одержав від коханої листа (його приніс учитель), якого та написала перед смертю. У ньому дівчина зізналася у коханні, з трепетом описала всі найтонші переживання та відчуття, що переповнювали її душу у моменти зустрічей з Юханнесом. Вона просила вибачення за неприємності, яких завдала коханому і не встигла вимолити пробачення. Вікторія обірвала листа і попрощалася з героєм назавжди.

Автор робить висновок, що трагедія головних героїв була обумовлена об'єктивними умовами життя.

Значення творчості Гамсуна надзвичайне. Він виступив як неоромантик. Його творчості були, властиві такі риси: