Сцени політичного життя відбивають інтереси багатьох або й усіх - тобто йдеться про життя, що тече ніби не в загальному річищі.
Сцени воєнного життя показують грандіозну картину Суспільства у стані найвищої напруги, коли воно виходить за межі свого існування - коли захищається від ворожої навали або вирушає у завойовницькі походи.
Сцени сільського життя - це ніби вечір довгого дня. У цьому розділі читач уперше зустріне найчистіші характери і буде показано, як потрібно втілювати в життя високі принципи порядку, політики і моралі".
Важко назвати всі теми творів Оноре де Бальзака. До уваги автор взяв, здавалося б, антихудожні теми: збагачення і банкрутство торговця, історія маєтку, що змінив власника, спекуляція земельними наділами, фінансові афери, боротьба навколо заповіту. У романах саме ці головні події і визначили стосунки батьків-дітей, жінок-чоловіків, коханців-коханок.
Головна тема, що об'єднала твори Бальзака в одне ціле, - прагнення пояснити закономірності дійсності. Автора цікавили не лише конкретні теми і проблеми, але і взаємозв'язок цих проблем; не тільки окремі пристрасті, а й формування людини під впливом середовища.
Ці методи дозволили письменнику зробити у книзі певні висновки про деградацію людини в буржуазному суспільстві. Проте він не абсолютизував вплив середовища, а підводив героя до самостійного вибору свого життєвого шляху.
Об'єднало таку величезну кількість творів і дійових осіб наступне: Бальзак розробив важливий мотив людських вчинків - прагнення до збагачення.
Внутрішня побудова "Людської комедії" така, що великі романи і повісті чергувалися у ній з новелами -"перехрестями" - "Принц богеми", "Ділова людина", "Комедіанти невідомо для себе". Це, скоріше, мимоволі написані етюди, основна цінність яких - зустріч із добре відомими письменнику персонажами, яких на короткий час знову об'єднала інтрига.
"Людську комедію" письменник будував за принципом циклічності: більшість персонажів переходили із твору у твір, виступаючи головними дійовими особами в одних та епізодичними - в інших. Бальзак сміливо відмовився від сюжету, де біографія того чи іншого героя давалася повністю.
Таким чином, важливий композиційний принцип "Людської комедії" - взаємодія і взаємозв'язок різних частин циклу (наприклад, дії "Гобсека" та "Батько Горіо" відбувалися майже одночасно, був у них і спільний персонаж - Анастазі де Ресто - донька батька Горіо і дружина графа де Ресто).
Дуже проблематично точно і однозначно визначити жанр цього твору. Найчастіше дано два визначення: цикл романів і епопея. Навряд чи їх можна віднести до "Людської комедії". Формально - це цикл романів, точніше - творів. Але у багатьох із них відсутні засоби зв'язку між собою - наприклад, ні сюжети, ні проблематика, ні спільні герої не пов'язали між собою романи "Шуани", "Селяни", "Блиск і злидні куртизанок" та повість "Шагренева шкіра". І таких прикладів чимало. Визначення "епопея" теж лише частково стосується "Людської комедії". Для епопеї, у сучасному її вигляді, характерна наявність стрижневих героїв та спільного сюжету, чого не було у Бальзака.
Найбільш складний варіант циклічної єдності - це об'єднання в рамках одного задуму творів різних жанрів (романів, оповідань, новел, нарисів, повістей). У цьому випадку величезний життєвий матеріал, величезна кількість персонажів, масштабність узагальнень письменника також дозволили говорити про епопею. Як правило, у такому контексті в першу чергу згадують про "Людську комедію" Бальзака і про "Ругон-Маккари" Е.Золя, створених під впливом бальзаківського шедевру.
3. Ідейно-художній аналіз творів "Ежені Гранде", "Шагренева шкіра"
У 1831 р. Бальзак опублікував роман "Шагренева шкіра", який "мав сформулювати сучасність, наше життя, наш егоїзм". Головна тема твору - тема талановитої, але бідної молодої людини, яка втратила мрії юності у зіткненні з егоїстичним і бездуховним буржуазним суспільством. Уже в цій книзі була окреслена головна риса творчості письменника - фантастичні образи не суперечили реалістичному відображенню дійсності, а, навпаки, надавали особливої інтриги та філософських узагальнень розповіді.
Філософські формули розкриті у романі на прикладі долі головного героя Рафаеля де Валантена, поставленого перед дилемою століття: "бажати" і "могти". Заражений хворобою часу, Рафаель, який спочатку вибрав шлях ученого, відмовся від нього заради блиску і насолод світського життя. Переживши повний крах у своїх честолюбних намірах, відторгнутий жінкою, якою так захоплювався, залишившись без мінімальних засобів до існування, герой уже був готовий покінчити життя самогубством. Саме в цей час доля звела його з дивним старим, антикваром, який вручив йому всесильний талісман - шагреневу шкіру, для власника якої бажання і можливості ставали реальністю. Однак розплатою за всі бажання було життя Рафаеля, яке дуже швидко стало спливати разом із зменшенням розміру шагреневої шкіри. Вихід із даної ситуації для героя був лише один - утамувати всі бажання.
Так у романі розкрито дві системи буття: життя, повне насолод і пристрастей, яке призвело до зниження людини, і життя аскетичне, єдиним задоволенням якого були знання і потенційна могутність. Бальзак змалював як сильні, так і слабкі сторони обох цих систем на прикладі образу Рафаеля, який спочатку майже не згубив себе в річищі пристрастей, а потім повільно помирав у "рослинному" існуванні без бажань та емоцій.
"Рафаель міг усе, але не здійснив нічого". Причина тому - егоїзм героя. Бажаючи мати мільйони і отримавши їх, Рафаель, раніше переповнений бажань і мрій, одразу ж переродився: "глибоко егоїстична думка ввійшла в саму його суть і поглинула для нього всесвіт".
Усі події в романі суворо мотивовані природним збігом обставин: Рафаель, отримавши шагреневу шкіру, одразу побажав розваг та оргій, і в ту ж мить наткнувся на свого давнього приятеля, який запросив його на "розкішну вечірку" в будинок Тайфера; там герой випадково зустрівся з нотаріусом, який уже два тижні розшукав спадкоємця померлого мільйонера, ним і виявився Рафаель, і т.д. Отже, фантастичний образ шагреневої шкіри виступив "засобом суто реалістичного відображення переживань, настроїв і подій" (Гете).
У 1833 р. побачив світ роман "Ежені Гранде". Предметом зображення в новому творі виступила буржуазна буденність з її звичним ходом подій. Місце дії - типове для французької провінції містечко Сомюр, яке розкрите на фоні суперництва двох родовитих сімейств міста - Крюшон і Грассенів, що сперечалися за руку героїні роману Ежені, спадкоємиці багатомільйонного майна "батечка Гранде".
Головний герой роману - батько Ежені. Фелікс Гранде - образ провінційного багача, особистість виняткова. Жадоба до грошей заполонила його душу, знищила в ньому всі людські почуття. Звістка про самогубство брата залишила його абсолютно байдужим. У долі осиротілого племінника він не брав ніякої родинної участі, швидко відправивши його в Індію. Дружину і доньку скнара залишив без найнеобхіднішого, економивши навіть на візитах лікаря. Своїй звичній байдужості до помираючої дружини Гранде зрадив лише після того, як дізнався, що її смерть загрожувала розподілом майна, бо саме Ежені була законною спадкоємицею матері. Єдина, до кого він по-своєму був не байдужий, - дочка. І то тільки через те, що бачив у ній майбутню берегиню накопичених багатств. "Бережи злото, бережи! Ти даси мені відповідь на тому світі," - такі останні слова батька, звернені до дитини.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XIX» автора Чайка О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛЕКЦІЯ 12-13. Творчість Оноре Де Бальзака“ на сторінці 3. Приємного читання.