Розділ «ЛЕКЦІЯ 11. Французький реалістичний роман ХІХ століття. Ф.Стендаль»

Однак кохання молодих людей приречене. Перед П'єтро постала проблема: особисте щастя у шлюбі з Ваніною чи вірність громадському обов'язку, який вимагав розлучення з коханою і повної самовіддачі у революційній боротьбі. Герой обрав друге. Але Ваніна по-іншому вирішила цю дилему. Напередодні нового повстання карбонаріїв вона передала їх у руки поліції. П'єтро - єдиний, хто залишився на волі. Однак дізнавшись про зраду Ваніни, він з прокляттям назавжди залишив її, розділивши участь своїх спільників.

Висока майстерність письменника-новеліста проявилась у:

o психологізмі, який яскраво розкрито у розгорнутих внутрішніх монологах героя;

o лаконізмі авторських описів і стрімкому потоці подій;

o бурхливій реакції героїв з їх південним темпераментом;

o динамізмі та драматизмі розповіді.

3. Романтичні та реалістичні тенденції в романах Стендаля "Арманс", "Пермський монастир"

Першим досвідом письменника у соціально-психологічному романі став твір "Арманс". У ньому описано історію кохання двох молодих людей - Арманс Зоілової і Октава де Малівера. Суспільний фон цього кохання - життя аристократичного салону маркізи де Бонніве в Сен-Жерменському передмісті Парижа часів Реставрації, з яким пов'язані герої родинними зв'язками. Октав належав до аристократичного середовища від народження, Арманс - бідна родичка маркізи де Бонніве, росіянка за походженням.

Зображення самого кохання героїв представлене у складному процесі - від перших туманних почуттів до трагічного фіналу. Тут Стендаль-реаліст вперше по-художньому виконав науково обґрунтований ним раніше "математичний" точний аналіз "людського серця" з урахуванням усіх об'єктивних факторів, які визначили природу особистості й долю героїв.

На першому романі письменника ще лежав штамп своєрідного художнього експерименту. Проте він завідчив, що письменник знайшов свій шлях у літературі, свій жанр і стиль психолога-аналітика.

Останнім шедевром Стендаля став роман "Пармський монастир" (1839). Основою для його створення послужив давній рукопис, у якому розповідалося про скандальні походеньки папи римського Павла III Фарнезе. Зберігаючи лише загальну схожість з документальним джерелом, ця книга стала яскравим прикладом творчої самобутності й майстерності письменника-реаліста.

Свій твір автор присвятив Італії, яка полонила його ще в роки юнацтва. Можливо, саме тому роман був створений у грандіозно короткі строки - лише за 53 дні.

Хронологічно книга ніби поділена на дві частини. У першій - Італія часів республіканських війн Наполеона, який звільнив країну від довготривалого австрійського поневолення. У другій - Італія, яка знову підпала під ненависне гноблення реставрованої монархії та чужинців. Місце основних подій - Парма, дрібне князівство країни, яка позбавлена цілісності й національної незалежності.

Головні герої - Джина П'єтранер і Фабріціо дель Донго - пристрасні та яскраві, цілеспрямовані й різнобічні натури. Свого часу Джина заради кохання до бідного італійського офіцера П'єтранера, прибічника Наполеона, пішла проти свого знатного роду і назавжди була позбавлена родинного спадку. Вона підтримувала свого чоловіка у вірності Наполеону. Відповідне виховання дала вона і своєму племіннику Фабріціо. Втеча до Франції для участі в битві під Ватерлоо - справжній початок біографії Фабріціо, долею якого визначена центральна лінія сюжету роману.

Знову кумиром головного героя став Наполеон. Але, якщо для Жюльєна Наполеон був зразком щасливого і швидкого кар'єрного росту, для Фабріціо він - визволитель Італії, герой революції, носій її ідей, сподвижник усіх великих починань.

Битві під Ватерлоо, яка пов'язала обидві частини роману, відведено важливу роль. Саме тут герой втратив свої юнацькі ілюзії, з якими раніше пов'язував свій громадянський обов'язок і активну діяльність на користь суспільству. Герой розчарований. Повернувшись на батьківщину, покинутий за вірність Наполеону батьком-феодалом, запідозрений пармською поліцією у революційній діяльності, Фабріціо відчував себе вигнанцем у суспільстві. Тільки опіка тітки Джини, яка стала герцогинею Сансеверина, забезпечила йому відповідну безпеку.

Герой бездумно розтрачував себе в любовних походеньках та інтригах. Фабріціо реалізував себе як особистість у коханні-пристрасті до Клелії Конті. Сторінки, присвяченні коханню двох молодих людей, - найчуттєвіші в романі, написані в стилі авантюрно-пригодницького роману, насичені подіями, що змінювали одна одну. На перший погляд, взаємне кохання стало гарантом щастя, але воно приречене на трагедію, бо зародилося і розвивалося в далеко не ідеальному світі. Фабріціо, втікши з в'язниці, знову туди повернувся, бо це єдине місце, де він міг бачити Клелію.

Не менш драматично склалася і доля Джини. Діяльна, життєлюбна, пристрасна, вона протистояла пармському двору, захищаючи свою незалежність і щастя. II непокірність і вільнолюбство зробили її особливо небезпечною в очах принца Парми і місцевих лібералів. Але Джину глибоко поважали і любили прості люди, серед яких особливо виділялися слуга Лодовіко і благородний "розбійник", поет-революціонер Ферранте Палле, готові заради неї на найризикованіші вчинки. Палле і розв'язав конфлікт Джини з принцем. Піднявши повстання, яке завершилося смертю принца, він підтримав тих, кого переслідували тирани.

Позитивним героям роману протиставлені ті, хто втілював режим Реставрації: принц Парми, міністр юстиції Рассі, генерал Конті. Саме ці герої розіграли придворну політичну комедію. Гострим критицизмом, злою іронією і сарказмом змальовано у творі придворну мораль епохи Реставрації.

Книга "Пармський монастир" стала виявом зрілої майстерності творця соціально-психологічного роману у сфері реалістичного відтворення самого процесу супротивного життя людського серця.