Розділ «Частина друга «Ой вже весна воскресла…»»

Тополею стала.

І мавка в «Лісовій пісні» 1911 р. Лесі Українки раптом перетворюється у вербу з сухим листям та плакучим гіллям.

Зела

Серед різних зел багато є такого, що почиталося вже в глибоку давнину, як цілюще або взагалі допоміжне, та тільки звичайні люди того не знають. Відуни та відьми добре знають цю силу зілля і часто користаються ним. Напр., папороть цвіте тільки раз на рік, опівночі під Івана Купайла; огненний цвіт цей показує сховані в землі скарби. Євшан-зілля зцілює від винародовлення, і хто забуде свою батьківщину, воно пригадає.[204]

Серед різних зел багато чудодійних та помічних, що лікують людину. Зібрані в певні дні, особливо в ніч під Івана Купайла, мають велику цілющу силу. А деякі зілля мають чудодійну силу: розрив-трава дає доступ до всього міцно замкненого, любисток чи люби-мене привертає любов дівчини чи жінки.

Багато квітів та зел зв'язані з дівоцтвом. Вічно зелений барвінок, свіжий і під снігом, це символ першого кохання та чистого іплюбу, чому він чистий в ритуалі, особливо весільному. З хрещатого барвінку на весіллі плетуть вінки, а в бойків збирання барвінку для весілля – окремий обряд (Вовк: «Студії»). Вінки з барвінку плетуть і на Похоронах, і на Родинах.

Рута завжди зелена, як і барвінок, і йде до дівочих прикрас. Рута, м'ята та барвінок – «щоб любилися, цілувалися», взагалі це дівочі рослини, і часті в ритуалі. Червона рожа – символ дівочої чистоти. Васильки так само вживаються в ритуалі; дівчата ними заквітчуються й прикрашують Образи в хаті.

Є й легендарні квітки, напр. такі братки чи Іван та Мар'я: брат і сестра, не знаючи про своє родство, побралися, і за їхній тяжкий гріх ніщо їх не приймає для смерті:

Ходім, сестро, в темний ліс,

Нехай же нас звір поїсть…

А ліс каже: не прийму,

А звір каже: вижену…

Ходім, сестро, горою,

Розсіймося травою:

Будуть люди зілля брати,

Сестру з братом споминати, —

Я зацвіту жовтий цвіт,

Ти зацвітеш синій цвіт,

Буде слава на ввесь світ…

Звичай плести вінки й прикрашуватися ними, – це загальноіндоевропейський весняний звичай, а в нас він іде ще з доісторичного часу. Вінок з квітів, особливо червоних, це символ дівочої чистоти та дівування.