Розділ «Том IX. Роки 1650-1657»

“Згідно з вашим бажаннєм, висловленим в вашім покірнім листі, вислано від високого Султанства до його високости світлійшого хана височайшого листа і в нім дано височайшу заохоту, щоб коли в таких обставинах був помічений якийсь рух против вас з боку Польщі, аби він в разі потреби поспішив вам в поміч з Татарським військом, що гонить ворогів, і приложив старання коло охорони від біди (від польської сторони). Також і від отсього вашого приятеля (в. візиря) написано (до хана) приязного листа такого ж змісту, і в нім виразно сказано, що буде даний (ханові) височайший наказ (ferman), абл він був готовий в потребі в поміч вам. Крім того післано такі ж накази і побудки (від в. візиря) до начальників і емірів в Аккермані й по инших тамошніх місцях, і в них дано їм до відома, що виданий буде височайший наказ, аби вони були готові з усім своїм військом, щоб у потребі, за попереднім наказом поспішити всім у поміч вам. Так і знайте! Коротко — доки ви, згідно з вашою заявою будете в вірнім підданстві сій могутній Порті, певно будете тішитися спокоєм у всіх випадках, під тінню Султанства і охороною його величности.

“Писали ви в присланім покірнім листі, щоб не давано віри, коли б хтось прибув сюди з польської сторони і оббріхував вашу персону і фальшиво вас удавав. Але доки ви будете вірним слугою падішаха, і вашій послушности і льояльности не буде нічого бракувати, таким непотрібним словам не надаватиметься ніякого значення ні віри. Щодо сього будьте покійні в своїм настрою і серці!

“А що тепер, як ви писали, відбуваються польські соймові і сенатські засідання, в котрих і ваш делеґат присутний, то як тільки він вернеться, ви всі принесені ним відомости негайно сюди пришліть з своїми послами, як належить вашій вірности. Боже заплати вам за неї. Все чого ми сподіваємось від вас, нашого приятеля, — така вірність і правдивість, яку ви виявляєте.

“Потім як ми представили і описали його величности передане вами, вашому щиро покірному і вірному підданству висловлено повне височайше довіррє, і на сій підставі його вел. падішах звелів, щоб ваших післанців, скоро тільки вони прибудуть, не затримувано, і його слуга, вищезгаданий Осман чауш щоб вертав назад до вашого краю з устними виразами приязни. А щоб скріпити підставу вашої послушности і відновити одіж вашого щирого настрою, зволив він (султан) дарувати вам один з своїх особливо цінних парадних одягів, що з згаданим Османом чаушом і післано. Коли він прибуде, маєте ви з пошаною сю прислану вам дорогоцінну цісарську одіж стрінути, прийняти і на себе взяти. А на доказ прихильности і відданости вашої сьому порогові щастя, згідно з вище сказаним, ваших послів не затримуйте, як вони прибудуть, але всі правдиві відомости, принесені ними з Польщі разом з іншими подробицями ваших справ спишіть на листі і сюди надішліть. А вам — як і іншим християнським володарям, дано буде докладне договірне письмо від високого Султанства з ясно виложеними обовязками і умовами”.

Далі йде многословне потвердженнє, щоб усьому переказаному через Осман чауша, з окрема запевненням в приязни гетьман і військо вповні вірили, і його назад з своїми послами відправили. “Коли ж би ваші посли, що мають сюди прийти, в момент приходу Османа-чауша вже були вислані, то прийнявши листи і устні відповіди, спішно вишліть його за вашими послами і дайте змогу їх догонити”. Потім, приписки очевидно:

“Згідно з вашим писанням післано тверді побудки також (від в. візиря) воєводі молдавському. А Османові чаушові згідно з вашим проханнєм буде показана честь, се знайте певно! А тепер вам подаровано від султанської величности дорогоцінну одіж. А сей ваш приятель (в. візир) дарує вам керею (kerekе, Mant l) — прийміть її ласкаво. Будьте певні, що за божою волею, поскільки ви будете вірні нашому падішахові, і далі буде вам велика ласка його! А поза тим — "мир тому, хто йде за правильним проводом”. В благополучнім місті Констатнинії, найменший з слуг Ахмед-паша”.

Як бачимо, лист дати не має і нема ніяких поміт ні на нім, ні на двох польських копіях, що переховуються в тімже музеї Чарторийських. Проф. Рипка кладе його на ребіу-ль-еввель 1061 р., з ріжних міркувань, — найважніше з них, що імя Ахмеда мали три візирі з часів Б. Хмельницького: Ахмед Газар-паре 15. IX. 1647-7. VIII. 1648, Мелек Ахмед 5. VIII. 1650-21. VIII. 1651, Тархунджі Ахмед 19. VI. 1652-20. III. 1653. Сей останній скаржиться гетману в листі 23 грудня 1652, що відколи настав він на уряді, не було від гетьмана послів, тому треба вибирати між літом 1649, часом Mелек-Ахмеда і першими місяцями 1653 р., з них на гадку автора найкраще підходить ребіу-ль-еввель 1061 р.

В сім цілком можна б було бути певним, якби мати текстуально польський переклад сього листу, що Буцінский цитує (ст. 124-5) як “копію листа Меліт-Ахмета 165l р.”, за вязкою Kop. Метрики, кол. Арх. Иностр. Дел. Хоч переклад Буцінского значно відбігає від ориґінала, як його перекладає проф. Рипка, проте нема сумніву Що се той сам лист, і коли він справді в тій вязці позначений 1651 роком, то певно, що він належить до посольства ребіу-ль-еввель 1061. За сим промовляє й те що в листі Ахмед-баші до гетьмана про вісти з польського сойму говориться в подібних виразах як і в листі султана, до хана, — а ся “копія височайшого листа до татарського хана" — з гетінґенсьекого копіярія має докладну дату — початок ребіу-ль-еввель (10) 61. Починається компліментами ханові за його вірність і прихильність, далі підносяться його заслуги в приведенню до підданства Порті козаків: “Завдяки справедливости і повазі вашій [1827] бунтливі [1828] козацькі ватаги вже давніше опамяталися й переконалися, що найкраще для них бути в підданстві нашого порога. По повороті ж їх послів, що прийшли до нас в супроводі вашого чоловіка, прийшло отсе надавно їх писаннє з заявою підданства, і ясно видно, що вони з цілого серця обома руками тримаються за нас (вд. за обрубець нашої поважної сили). Ласка ж наша ллється богато на приятеля і ворога, а особливо велить нам клопотатися про тих, що удаються з приязню і підданством до нашої держави і виявляють свою охоту нищити її ворогів. Тому й тобі [1829] доконче треба взяти їх під свою оборону. З сим і посилається се поважне наше писання, аби нагадати слова віршу: “Початок обовязує” [1830], а саме щоб не бракувало ваших відомостей про Польщу, щоб збирались відомости про їx безсовісні рухи і згадана (козацька) ватага і наші границі ісламські були захищені (від Поляків). По отриманню (сього листу) треба щоб око і ухо ваше завсіди було чуйне на польську сторону, і як одержите відомости про їх сойм що тепер відбувається, ужийте найкращих засобів щоб відвернути шкоду з їх сторони. А коли б вони мали вирушити против сих козаків що заявили себе підданими нашої високої держави, всяко постарайтеся, щоб побідні татарські дружини, як вітер швидкі, покарали їх більше ніж коли небудь. Бо охорону тамошніх границь від пімсти і лукавства нікчемних ворогів за поміччю божою і чудами його пророка ми доручаємо й лишаємо вашому гострому розумові, відвазі й енерґії”. Наступає стилістичне закінченнє.

До ст. 270-1. Два листи в справі перепуску козаків через московську територію видав недавно І. П. Крипякевич, в львівських “Записках” т. 150 с. 88-9 з ориґіналів Білгородського столу, ст. 323, л. 470 і 471. 23 травня ст. ст. “Іван шохов” наяснЂшого в. г-ря Яна Казимера, і. м. короля полского” і т. д. “полкувникъ наказный, висланый от єго м. п. Мартина Небабы, полкувника чернЂговского”, “на пограниче на Сивер на залогу”, пише з Почепа воєводі брянському, кн. Великому Гагину, з козаком Іваном Бугаєм і тов., що посилаються “из Потела за рубиж для дЂла любовнои милости мирного поселского договору и вЂчного доконченя из войском Запорозким: из єго милостю Богданом Хмелницким гетманом и всЂм Колом РЂцерским”. Просить його “ведле приказу в. г-ря”, “є. цар. в-ва землею по рубЂжемъ препустити до Рославля из вуйском”, — “А ми в его царскуй землЂ найменшои кривды, на полушку не учиним хрестянум. И поторе просимо со всЂм войском пропустЂти, и през того ж Івана во всем отписку дати козакум нашим, и отписку давшЂ, вцЂлЂ за рубижъ отпустити до всего войска Запорозкого”. З другого листа, писаного 26 травня вже “из табору под Ишовим”, той же “Шохов” відповідає воєводі на запитаннє його, прислане йому тогож дня з воєводськими післанцями, “як скоро має йти військо Запорізьке через рубіж уїздом Бранським”. “Шохов” дякує за згоду, при тім очевидно висловлену, і обіцяє повідомити, як скоро одержить наказ до походу від гетьмана — котрого очевидно тепер зараз повідомить, що границя відчинена — коли може йти? — “Що мы зо всЂм войском Запорозким єдностайне за любов такую бюм чолом, а вашЂм хрестяном порубЂзкимъ мы жаднои наименшои крывды неу учинимъ, бо у нас заказ єсть велик из войска Запорозкого ссоры и задоры не велЂґтъ чинит в єго царской землЂ. Як мы схочем итит до Рославля, то я знат дам во город Бранскъ тои ж годины, як указ будет от государя нашего єго милости пана Богдана Хмелницкого гетмана, из Войска Запорозкого”.

До ст. 282. Реляції Мясковского королевичеві Каролеві-Фердинандові з-під Берестечка, в ориґіналах недавно дісталися до бібліотеки Осоліньских: року 1925 вона закупила вязку документів з колишнього архиву королевича, і в ній знайшлися 23 листи А. Мясковкого, від 16 травня до 23 серпня, 11 листів Реміґія Пясецкого реґента коронної канцелярії (брата біскупа Павла, звісного історика) від 8 травня до 12 линия, і 3 листи Криштофа Рупнєвского, війського краківського від 31 травня до 12 червня. Тамже 15 штук зізнань ріжних козацьких і татарських, ріжні листи і реєстри, все на 35 картках, мабуть переслані королевичеві при реляціях — на них написи: “від Мясковского з-під Берестечка, доручено в Уяздові” (резіденція королевича). Про се тимчасове звідомленнє Каз. Тишковского, кустоса бібліотеки, в видавництві Silva Rerum, 1928, ч. 10-12 — відбитку він був ласкав прислати мені сього року (1930). Коли сі матеріяли будуть скатальоґовані і стануть приступні для відвідувачів білбіотеки, треба буде на підставі сих ориґіналів пройти фактичну історію Берестейської кампанії і провірити цитати, взяті з копій сих реляцій і документів.

До ст. 386. Сей текст ркп. Oсол. виглядає як скороченнє ширшого тексту, що з копії Кор. Метрики кол. Архива Иностр. Дел опублікував свого часу Буцінский в перекладі (ст. 126). Він не має недорічностей зазначених в тексті Осол., Буцінський датує свій текст кінцем вересня, місця написання не зазначає. Але і “кінець вересня” дата не дуже підхожа, і компліменти нуреддін-султанові за показану ним відвагу в усіх битвах також не дуже підходить до ситуації. Не маючи тої копії Кор. Метрики в повнім тексті, трудно судити, наскільки вона певна, і коли певна — чи належить до осени 1651 р.

До ст. 414-5. Матеріяли віднайдені В. Д. Юркевичем весною 1930 р. в актах Приказного столу (стб. 281) дають можливість ще тісніше звязати масову еміґрацію української людности за московську границю з розквартированнєм польського війська за Дніпром. Сотники Дзіковского, чи “Дзіки” як він сам себе називає в чолобитній 24 березня с. с.: “Я Иванъ Дзика полковникъ чернЂговский”) розповіли в московськім розряді так: З чернигівським полковником Іваном Зітковским (так!) прийшли козаки і селяне з Чернигова, Батурина, Борзни, Ніжина, Сосниці, Нового Пісочина, Конотопа, Бахмача, Івангородища і з сіл, що до тих городів належать, “тому що наступили на них Поляки, а гетьман Б. Хм. їх Полякам видав, за них не стоїть і війська не збирає, а городи Чернигів, Батурин, Борзну, Ніжин, Сосницю, Пісочин, Конотоп, Бахмач, Івангородище з уїздами відступив Полякам: від Переяслава до Конотопу, і тепер до тих городів прийшли Поляки і козаки (Черкасы), побивають уїздних людей, а гетьман Б. Хм. стоїть собі з козаками в Чигрині, як і перед тим” (с. 208-9). Перші відомості про прихід на московську землю масового еміґранта з Сіверщини путивльські воєводи вислали цареві 25 лютого (6 березня н. с.): “Черкасы переходчики” заявили їм, що козаки і селяне в великім числі перейшли границю і стоять на р. Клевени; на розпити вони оповідали, що “бЂгают от изгоненія Поляков” і йдуть під Сівськ на роботу в будах (л. 195-6). Матеріял сей буде використаний в праці В. Д. Юркевича “Українська еміґрація на Схід і заселеннє Слобідщини за Б. Хмельницького” (вона вийде не в “Студіях” до історії України, як проєктувалось, а окремою книгою, мабуть з кінцем 1930 року).

До ст. 429-30. В турецькій хроніці Наїми єсть звістка про посольство від козаків, що своїм змістом дуже підходить до плянів весняної війни 1653 року. Під місяцем ребі-уль-ахиром 1063 р., що відповідає березневі 1653 р., він записує прихід чотирьох послів від козаків, що вступили в підданство ханові; гетьман повідомляв султана, що він з ханом збирається походом на Польщу і просить прислати йому корогву і барабан — на знак ухвали Портою сього походу, і позволити при тім зайняти землі на границі Молдавії — прислати йому султанську грамоту на се володіннє. Обміркувавши сю справу в дивані послів покликано на авдієнцію, наділено їх кафтанами і об'явлено волю султана: гетьманові дається грамота, барабан і корогва, але в Молдавію вступати йому не дозволяється: васальним володіннєм його грамота признає тільки землю де живуть козаки — Наїма II с.386, у Гаммера Gesch. des Osman. Reiches вид. т. III с. 409. Смирнов, Крым. ханст. с. 549.

Біда тільки, що місяць березень не підходить до сеї звістки, ми сподівалися б, з огляду на українські відносини, місяця травня, або навіть поч. червня. Але ж осторога Порти козакам, щоб вони не вступали на молдавську територію може нам пояснити, чому гетьман і хан так здержливо обійшлися з Лупулом після Батозького погрому. Грамота післана гетьманові від султана в справі його претенсій на молдавське пограниччє — се мабуть те що лежало під поголосками, мовляв султан просив гетьмана завоювати йому Камінець (вище с. 444): грамота могла інтерпретуватися так що султан доручив Хмельницькому забрати від Польщі Подністровє.

До ст. 461-3. Копію сеї реляції Потоцкого (в німецькім перекладі) Йорґа знайшов з датою 11 листопада 1652 р., і видав її уривок в Acte, c. 215-6; текст дуже близький до того, що в Th. Eur., але з помилками.

До ст. 474 і 484-5. Бізаччіоні дуже докладно спиняючись на пізніших заходах Лупулового конкурента Ґеоргіци Стефана і його союзників коло союзу з Яном-Казимиром проти аґресивних плянів Лупула, представляє так, що в їх руках було перехоплене листуваннє Лупула з Хмельницьким, і на підставі його вони представили Янові-Казимирові, мовляв Лупул договорився з Хмельницьким відібрати від воєводи Матвія Валахію, а від Ракоція Семигород, з тим щоб Валахію взяв Тиміш, а Семигород син Лупула, і так в-чотирьох вони утворять сильну державу, una potente monarhia (c. 399).

До ст. 478. Вираз аноніма, що Тиміш перед весіллєм “пив в вікні димну табаку” — бентежив попередніх істориків своєю нібито незвичайністю, але вповні відповідає фразеольоґії того часу: Німці середини XVII в. про куреннє тютюну висловлювалися власне так, що його “пють”, а не “курять”, як стали говорити потім. В німецькім тексті — soff Rauchtaback; польський вираз виглядає як буквальний переклад такого виразу: хоча німецький текст, пересланий Адерсбахом був перекладом з польського, але в польськім обіході видимо перекладали німецький вираз.

До ст. 570. Оповідаючи про похід Лупула против союзників, що закінчився його погромом під Тирґул-Фрумос, Бізаччіоні, каже що з ним було 2 тисячі козаків під проводом полк. Носача, і сі козаки майже всі погинули в битві, нехотячи тікати. Б. Хмельницький, почувши про сей погром і облогу Сучави, вислав на поміч 16 тисяч козаків. Стефан і його союзники, щоб не допустити сеї помочи, вислали військо на Україну і зруйнували Ямпіль. Але Тиміш таки прийшов на виручку тещі з 12 тис. козаків і невеликою скількістю Татар (aliquanti Tartari).

До ст. 585-592. Біззачіоні, коротко згадавши про смерть Тимоша від гарматної кулі (с. 407) також розписується на тему нечуваної розпусти, що викликала загальну ненависть до нього. Уже раніш, мовляв, підчас першого походу в поміч тестеві, Тиміш викликав серед людности велике невдоволеннє своїми насильствами (insolenze insupportabili), тепер же його смерть викликала серед обложених в Сучаві неменшу радість як і серед тих що її облягали. Бо сей розпустник безчестив усіх дівчат що були з його тещею, так що в фортеці не лишилося майже ніодної не рушеної його насильством і ненаситною розпустою. Коли теща хотіла його опамятати, він відповів, що незадовго він зробить з нею те саме, що і з иншими, бо знає певно, що його батько теж не марнує часу з його жінкою. Отже не було тепер ока, яке б заплакало з причини його смерти, хоч він тепер терпів страшні муки, так що, можна думати, ще перед смертю почув себе в пеклі, а мертвий так розпух, що ніщо з одежі його тестя не можна було натягти на його тіло.

“Тому що в фортеці богато згинуло в тих приступах, і недостача припасів швидко зростала, між військом почало зростати велике непорозуміннє і замішаннє. Козаки по смерти Тимоша вибрали иншого провідника званого Stepicha (Степича?), але сей вибір не зробив кінця замішанню, бо инші хотіли йти і віддатись під владу і опіку короля, проклявши час, коли Богдан вивів їx з послуху і з трівкого спокою; инші чекали, що фортеця піддасться Стефанові, одержавши від нього свободу йти куди схочуть, й инші пристануть на се. Але княгиня (жінка Лупула), довідавшись про такі наміри, кликала старшину і переконуючо просила не лишати її — показувала листи Хмельницького, що він обіцяє скору і безсумнівну поміч, і вираховувала, що ся поміч може прийти дуже скоро. Коли ж ті стояли на своїм — що вони не хочуть за той час загинути з голоду, а коли їм вже судилося згинути з руки неприятеля — хочуть згинути не жебраками, а відважними вояками, скінчилось на тім, що звернулась вона до вимовнішого посередника — золота, що й осягнув звичайний ефект: козаки згодилися зістатися поки надійде поміч від Богдана. А той справді виконав обіцянку, виславши з полк. Богуном велике військо, щоб воно йшло до Сочави. Воно пішло, але почувши в дорозі про смерть Тимофія, все військо збунтувалося — казали, що вони охоче пішли ратувати сина свого гетьмана (genеrаlе), але коли се не вдалось, вони не хочуть битися за своїх сусідів тою зброєю, котрою билися за свою свободу: нема їм діла ні до Василя, ні до його доньки, що повдовівши може вернутися — бо не має нічого у козаків. Богун пробував їх загамувати, але його намовляння тільки гірше дражнили їх, і щоб не привести до ще гіршого розруху, він погодився за волею всіх вернути назад”.